Людей, які тікають від війни, окупації на територію мирної України і які втрачають в один день абсолютно все – рідних та знайомих, нажите майно називають тимчасово переміщеними особами. Але коли вони зможуть повернутися на свою маленьку батьківщину, ніхто сказати не може. Як їм живеться на кіровоградській землі і як вони долають стреси? 

Про це поцікавилися у начальника відділу психологічного забезпечення УДСНС України у Кіровоградській областіВалерії Водолажської.

На Донбасі страшний червоний сніг

«Спочатку було створено обласний штаб допомоги переселенцям, які покидають зону АТО.  Ми в свою чергу зв’язалися з психологами у школах, дитячих садках, лікарнях, аби бути готовим до роботи із переміщеними особами», - розповідає пані Валерія. Із початку окупації  Криму та проведення бойових дій в зоні АТО психологи Кіровоградщини попрацювали із 3 тисячами переміщених осіб. За словами начальника відділу психологічного забезпечення, хтось відразу звертається за допомогою, а декому на це потрібен час, адже всі по-різному переживають стресову ситуацію.

«Пригадую, як потрібно було терміново їхати в Київ і забирати переселенців  на Кіровоградщину. Мала прибути група із 20 людей і більше половини - маленькі діти. Найменшому був місяць, а троє діток горіли від високої температури.  Приїжджаємо, а дітвора майже без зимового одягу, тому ми відразу їх переодягли у теплі речі і давай відпоювати гарячим чаєм. Ці родини декілька місяців сиділи у підвалах. Лише коли припинялися обстріли, чоловіки виходили на вулицю, аби приготувати їжу. А малюки жили під землею. І ось, коли пішов сніг, дворічна дівчинка, яка була в мене на руках, почала ловити сніжинки і говорити, що в них на Донбасі страшний червоний сніг. А в нас тут такий гарний, білий та ніжний. Після того я навіть написала вірш. А три родини, яких здружило горе, адже саме воно зібрало їх у підвали, і досі проживають разом та підтримуюють один одного. Одна пара навіть одружилася на Кіровоградщині і запросили на весілля сільського голову, який їх підтримує. Не відвернулися від них і селяни, які принесли все найнеобхідніше та допомогли налагодити домогосподарство», - розповідає Валерія Водолажська.

Начальник відділу психологічного забезпечення пригадує:тоді було надзвичайно важко працювати, адже кожну історію життя психологи пропускають через себе. Тож згодом фахівці мали виходити із досить непростого стану. Але серед переселенців є люди, які втратили все й готові допомагати іншим. Яскравим прикладом є жінка, яка приїхала на Кіровоградщину із чоловіком, донькою та зятем. А її син залишився в полоні терористів. Однак, вона не здалася і продовжувала боротися за свою кровинку. І, на щастя, матері  вдалося витягнути сина після трьох місяців полону. Тепер переселенка займає хорошу посаду і їїчоловік та донька також працевлаштувалися. Але вона не забула про своїх земляків і намагається всіляко допомогти їм як психолог-волонтер. А її син знайшов вже наречену на Кіровоградщині.

Переоцінка цінностей

«Звичайно, у кожної людини різний психологічний стан, коли вона приїздить із зони АТО. До нас якось приїхала велика родина. Разом проживали прабабуся, прадідусь, брати, сестри та двоюрідні родичі. На сході в них був величезний будинок та високий рівень добробуту. Але в один день вони втратили абсолютно все. У них на очах гинули їхні сусіди, а їхній дім був зруйнований. І після приїзду на Кіровоградщину чоловіки ще більш-менш знаходили сили далі жити, а жінки і діти по три дні не виходили на вулицю. А був випадок, що матір боялася відпускати свою дитину навіть у дитячий садок», - ділиться психолог. І додає, що це нормальні реакції організму, адже людина отримує величезні психологічні травми. По-перше, страх війни, обстрілів, смерті, по-друге, в один момент люди втрачають все – майно, рідних, матеріальний стан. По-третє, це переїзд в інший регіон, де свої традиції та особливості. Навіть, коли людина влаштувалася на кращу роботу і переїздить в інше місто – це стресова ситуація.

 «У нас були випадки, коли тимчасово переміщені особи не пускали лікарів до своїх дітей, хоча їм була потрібна медична допомога. Люди взагалі не йшли на контакт, доводилося пояснювати, умовляти. Це наслідки травми та стресів. Була ситуація, коли наш спеціаліст кілька годин працював із батьками, аби лікарі змогли оглянути дитину», - каже пані Валерія. Горе війни змусило тікати і багатодітні родини, так на Кіровоградщину приїздили переселенці із десятьма дітьми. Але психолог запевняє: найголовніший міцний зв’язок між батьками і дітьми та бажання вберегти їх.

«Була сім’я позитивно налаштована,  незважаючи на трагедію, яка сталася на сході України. Батьки намагалися не передавати свій відчай, страх дітям, а навпаки, посміхатися, думати про хороше, що очікувало їх попереду. І треба віддати належне таким рідним, які не травмували своїх дітей. І зараз цій родині подарували будинок,  у якому вони вже  перекрили дах, відремонтували підлогу. Діти прекрасно влилися у шкільний колектив. У багатьох районах  для дітей-переселенців організовували безкоштовні гуртки танців, музики. Адже це також своєрідна психологічна допомога. У Кіровограді ЦДЮТ відкрив курси англійської мови для дітей переміщених осіб, а випускники  мали можливість ходити на  безкоштовне репетиторство із викладачами позашкільної освіти. Адже ці діти пропустили навчання, до того ж отримали величезний психологічний стрес», - розповідає психолог.

Що ж до розповідей про переселенців, які вимагали негайно надати хороше житло і роботу, бо всі їм винні, то Валерія Водолажська запевняє, що вона не спілкувалася із такими людьми. Хоча колеги розповідали про таких біженців. «Важко визначити – чи це наслідок травми, чи особливості характеру. Ми повинні враховувати, що всі люди різні і характер грає важливу роль у стресових ситуаціях», - каже жінка. За її словами, зазвичай  переоцінка цінностей  відбувається тоді, коли люди ще знаходяться в зоні в АТО. Вони розуміють, що життя набагато важливіше будь-яких матеріальних благ.

Працівники штабу помітили досить цікавий момент: коли переселенців селили поруч, вони здружувалися. І навіть проводять так звані сеанси психотерапії, підтримують один одного й швидше виходять із стану відчаю. Вони самостійно долають свої негативні емоції та травми. А ті, хто переїздять до родичів, то крім місця проживання, відчувають підтримку своїх рідних, що дуже важливо.  

І одружуються, і дітей народжують

Багато переселенців приїздять у нашу область у громадянському шлюбі, але згодом вирішують офіційно одружитися. Психолог пов’язує це з переоцінкою цінностей, а також із традиціями у наших районах. «Я знаю випадки, коли родини маючи вже п’ятирічних дітей, подавали заяви у сільські ради чи ЗАГСи і брали шлюб. Переселенці хочуть стати частиною наших громад, вони не асоціюють себе окремо. Хоча певна кількість людей мріє повернутися на свою малу батьківщину. Тимчасово переміщені особи готові відбудовувати рідні міста, адже не даремного говорять, що вдома стіни допомагають», - каже пані Валерія. Але за цей час вимушеного перебування в нашій області у частини переміщених осіб вже народилися діти. А деякі люди хочуть залишитися назавжди на кіровоградській землі і купують будинки, або отримують землі і готуються будуватись.

За словами психолога, у більшості жителі Кіровоградщини намагаються підтримати переселенців, допомагають їм харчами та речами першої необхідності. У одному районі  голова райдержадміністрації зібрав нараду і для всіх працюючих переселенців створили додаткові робочі місця.

Зазвичай їдуть із нашої області люди, які приїжджали із Донецька чи Луганська. І рівень життя там значно вищий ніж у Кіровограді. У великих містах легше знайти високооплачувану роботу. А люди, які приїздили із невеликих містечок та районів, як правило, залишаються.

«Головне думати про хороше, адже наші думки матеріальні. Якщо ми позитивно мислимо, тим краще наше життя. Варто сподіватись на краще. Адже зараз багато людей переживає стресові ситуації. Це матері, дружини, діти, які втрачають своїх синів, чоловіків та батьків на війні, це і командири, які в бою назавжди прощаються із своїми побратимами. Усім важко. Але треба не падати духом. Волю у кулак. І все буде добре», - говорить Валерія Водолажська.

"РК"