Старший сержант 3-го полку спеціального призначення Олексій Глобенко загинув 29 липня в Донецькій області, коли у складі розвідувальної групи виконував завдання з пошуку і врятування екіпажу збитого в районі с. Сніжне літака.  
 
Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 
 
Олексія вважали щасливчиком. Смерть двічі оминала його. Під Донецьком життя ледь не обірвала куля ворожого снайпера. Потім лише завдяки щасливому випадку він не потрапив на борт літака ІЛ-76, збитого терористами у ніч на 14 червня над аеропортом Луганська. 

 
Новини Кіровоградщини поспілкувалися з дружиною Героя Тетяною Соловйовою. 
 
— Тетяно, як ви познайомилися з Олексієм? 
 
— Він мене взяв із дитиною. Дуже добре ставився до нас, хороший був сім’янин. А познайомили нас мої подруги. Ми відпочивали в кав’ярні. Я відлучилася, повертаюся, а за нашим столиком уже хлопці сидять. Поспілкувалися, обмінялися телефонами. Я й не думала, що він подзвонить, але минув деякий час, і він зателефонував. Так ми почали зустрічатися. Потім у мене склалася сутужна ситуація, я працювала у поштовому відділенні, грошей не вистачало, щоб наймати квартиру. Зібралася їхати до мами в Малу Виску. Олексій запропонував разом знімати квартиру. Він відшукав житло, й ми стали жити вдвох. Жили, не розписуючись, у цивільному шлюбі. Через три роки я завагітніла, у нас народився син Владислав, зараз йому два з половиною роки.  
 
— Олексій був професійним військовим? 
 
— Йому було двадцять шість років. Після завершення строкової залишився на службі за контрактом. Останній раз сумнівався, чи варто продовжувати контракт, а вийшло, що я наполягла. Бо де ще в Кіровограді можна заробити чотири тисячі, і щоб їх вчасно платили? Думали, ще один термін відслужить, і все… Хто ж знав, що буде війна? Тепер каюся: чи не я винна в його загибелі? Кажуть, з часом біль від втрати вгамовується, а мені з кожним днем на душі стає все важче. 
 
— Друзі Олексія розповідали, як він загинув? 
 
— Наприкінці лютого чи на початку березня їх відправили під Крим. Там Олексій був два місяці. Потім дали тижневу відпустку, а далі — на Схід. Перед тим, як загинув, Олексій приїжджав додому, побув чотири дні, а через три дні, після того, як повернувся до частини, його не стало. 

Загинув Олексій поблизу села Латишеве Донецької області. Його друзі розповідали: отримали завдання відшукати льотчиків зі збитого літака. Зупинилися на відпочинок у ангарі на околиці села. Не знають, як так сталося, начебто нічого не було чути, звідкілясь узявся танк й почав розстрілювати ангар. Хлопці вибігли, а Олексія потім знайшли вбитим біля машини.  

Це було двадцять дев’ятого липня об одинадцятій вечора. Зранку я з ним розмовляла по телефону. Їм дали наказ збиратися. Сказав мені, що більше не може розмовляти, вимкнув телефон, і більше я його не чула. Зазвичай він не дзвонив день-два, інколи — три, але дуже рідко. В такому разі надсилав смс, що живий-здоровий, щоб я не хвилювалася. А тут вівторок, середа, четвер, п’ятниця — і ніякої звістки. Вже в суботу мені зателефонували з військової частини й сказали, щоб приїхала на впізнання. Я якраз була в мами. Їздила в морг у селище Нове. ..
 
— Чи підтримують з вами зв'язок друзі Олексія? 
 
— Коли мені потрібна допомога, ніколи не відмовляють. 
 
— Держава надала вам матеріальну підтримку? 
 
— Так, виплатили 609 тисяч. Їх розділили на Льошину маму й на сина. Я на виплату не мала права, бо ми не були розписані. Затримок — ніяких. 14 серпня ми оформили документи, а 24 вересня надійшли гроші. А раніше до військової частини звернулися київські волонтери, і нас на десять днів відправили на відпочинок у Карпати в Івано-Франківську область. 
 
— Місцева влада допомагає? 
 
— Від міської ради отримали 25 тисяч гривень і нагрудний знак «За заслуги» ІІ ступеню.  
 
— Чи отримали земельний наділ? 
 
— Про земельний наділ мені поки що ніхто нічого не повідомляв, навіть не знаю, куди можна звертатися. Я ходила на одне засідання по землі. Там говорили про те, що землю треба в когось відсуджувати, і незрозуміло, коли її відсудять. Начебто таких наділів, щоб їх зараз видавати, поки що немає. Чула, їх видають лише тим, хто зараз перебуває в АТО. А щодо загиблих, чи видаватимуть взагалі — невідомо… 

**********

...На початку грудня в Гайвороні на школі, де навчався Олексій Глобенко, встановили меморіальну дошку. Однак ніякі почесті й гроші не повернуть дітям батька, а дружині — чоловіка...
 
Олег Бондар, Новини Кіровоградщини