Дізнаюся про новину: «За тиждень до команди Ларіна приєдналося понад півтисячі жителів області», пише "Рідний Кіровоград". Днями про це повідомило одне із кіровоградських видань. Якщо так піде і далі, то неважко підрахувати: до наступних парламентських виборів обласний осередок ПРУ (Партії розвитку України) набере ще тисяч сім кіровоградців. Не густо, але й не пусто. Хоч, здавалося, з багаторічним сподвижником Віктора Януковича Кіровоградщина розпрощалася назавжди. Тож виникає питання: що спонукає моїх земляків «стати частиною команди Ларіна і віднині разом з ним будувати нову політичну силу в регіоні»? Ага! «Свій вибір прихильники екс-очільника області пояснюють тим, що знають, скільки Ларін зробив для Кіровоградщини, довіряють йому і готові працювати над подальшою реалізацією розпочатих ним проектів». Бо «Сергій Миколайович – єдиний губернатор, за якого не соромно. Він започаткував стільки програм, підняв на новий рівень медицину в області, опікувався ветеранами, дітьми, робив усе можливе, щоб про наш регіон дізналися в хорошому сенсі» - це, так би мовити, голос народу з Малої Виски в особі Ірини Іванівни. Шанувальниця Сергія Миколайовича так розчинилася в любові до екс-губернатора, що, навіть, прізвище своє забула. Як кажуть у кіні – «Просто Марія».

Фенікси відроджуються з попелу. «Македонці» (уродженці Макеєвки та інших малих і великих міст Донеччини) - з осколків Партії регіонів. У них для  продовження політичної кар’єри залишається лише один шлях – вибори. Швидше всього, - за партійними списками. Потрібна партія. І вона з’явилася – Партія розвитку України. Я не знаю, чи зареєстрував її Мінюст, чи збирається це зробити. Але у будь-якому випадку перед тим, як прийняти таке серйозне рішення, він мав би серйозно подумати, наскільки логічно водночас підтримувати пропозицію про можливу заборону Партії регіонів і реєструвати Партію розвитку України – ту ж саму політичну силу, тільки штаньми навиворіт.

Як відомо, ідея створення партії належить екс-керівнику Адміністрації президента (часів Януковича) Сергію Льовочкіну. Головою національного комітету ПРУ обрано народного депутата від Партії регіонів Юрія Мірошниченка, керівником виконавчого комітету Сергія Ларіна, заступником голови партії Ірину Горіну. Ідеологом «нової» політичної сили став керівник створеного тим же Льовочкіним  Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна» Андрій Єрмолаєв. Придивімося до них ближче. Окрім того, що кожен з них або ж підтримав, або ж прямо чи опосередковано схвалив, принаймні, не засудив Харківські угоди, безпрецедентне звернення депутатів від ПР і КПУ до польського Сейму з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом, яке здивувало весь світ і, за оцінкою першого президента Леоніда Кравчука, «може бути прирівняне до національної зради»,  а також прийняті у «чорний четвер» 16 січня антидемократичні драконівські закони, кожен з них має ще й якісь ексклюзивні гріхи. Самий час, доки не пізно, згадати все або хоча б майже все те основне, що нам відомо...

Сергій Льовочкін. Кум Януковича. Раніше всіх зрозумів, що Партії регіонів – гаплик. Після кривавого розгону Євромайдану 30 листопада минулого року нібито подав у відставку, але чомусь затримався на посаді ще півтора місяця. В Партії регіонів був одним із лідерів так званої групи «газовиків», яку ще називали групою «Льовочкіна, Бойка та Фірташа». Сергія Володимировича звинувачували у мільярдних газових оборудках. Поки що ними прокуратура не займалася, як і «вишками Бойка», а щодо Фірташа, то проти пов’язаних з його іменем компаній розпочато судові процеси – вони заборгували бюджету 6 мільярдів гривень.

Юрій Мірошниченко. Один із головних рупорів Партії регіонів. Рух ЧЕСНО розповідав про його причетність до незаконного захоплення землі. 23 лютого (через три дні після втечі Януковича з України) розплакався в прямому ефірі «ТСН.Тиждень»: "Я прошу пробачення. Я прошу пробачення в усіх людей. Коли я виходив з Верховної Ради, люди плакали, кричали заслужені слова. І хоча я абсолютно не мав ніякого відношення до того, що ми бачимо на екранах, але це те, за що всім нам соромно". Однак, оцінку ролі Януковича у подіях на Майдані давати відмовився. Як і привселюдно визнати Росію агресором під час іншого ефіру.

Цікава деталь. На посаду представника президента Юрій Романович був призначений у березні 2010-го. Цього ж року у селі Підгірці Обухівського району на Київщині, як пишуть ЗМІ, розпочалося будівництву маєтку Мірошниченка: особняк, гаражі, обсерваторія (чи й не Улугбек?), дім для прислуги, своя дорога, причал, пляж та ін. Весь архітектурний комплекс цієї скромної людини стоїть на землі, якою засипали Голубе озеро – донедавна одне з улюблених місць відпочинку киян - у півсотні метрів від берега. З поваленням режиму Януковича будівництво припинилося.

У порівнянні з Юрієм Романовичем Ірина Горіна – просто теща соратника Леоніда Черновецького Олеся Довгого. Та ще кума сестри Льовочкіна. Зажила слави після того, як «свободівці» закидали групу депутаток сніжками (мені ця історія чомусь нагадує випадок з яйцем для Януковича в Івано-Франківську). Засвітилася у скандалі навколо одеського торговельного центру «Наше місто». Заснувала мережу пралень і хімчисток, два підприємства – з будівництва і будівельних матеріалів (коли вони тільки встигають за такої зайнятості вірним служінням народу?).

Про Сергія Ларіна говорити нічого не буду. Раджу з приводу його діянь і благодіянь прочитати тут же на сайті переконливу і достатньо аргументовану статтю Максима Запорожця «Не допустити Кіровоградської народної республіки, або Ларін на старті».

Ви вірите цим людям? Я –ні. І хай кине в мене камінь той, хто думає, ніби вони щось погане зробили особисто мені. Погане вони робили, будучи при владі, не мені, а для мене, як і для десятків мільйонів громадян України.

Голова національного комітету ПРУ озвучив ледь не наполеонівські плани своєї політичної сили: "Ми переможемо. І будемо брати участь не лише у парламентських, а й у місцевих виборах.  Ми створимо потужну фракцію у Верховній Раді. Я вірю, що ця фракція може стати стрижнем нової парламентської більшості, нової коаліції". Дуже вже хочеться нашому теляті та вовка з’їсти.

На що розрахунок? У першу чергу на Донбас. Зрозуміло, що багаторічна антиукраїнська пропаганда в цих краях так глибоко в’їлась у мізки донеччан, що потрібні роки й роки, щоб вони, нарешті, усвідомили себе українцями. І скільки б їм не допомагали сьогодні гвардійці і  волонтери, скільки б не зробила влада для відбудови краю і наведення там порядку та організації нормального життя, вони все одно дивитимуться на Київ з підозрою, а то й ненавистю – адже серед сотень і сотень загиблих є багато і їхніх родичів та друзів. Їм на найближчий час не до аналізу, хто в чому винен, тому в разі виборів до Верховної Ради багато з них із протесту голосуватимуть за Партію розвитку України чи їй подібні. Тим більше, що її лідери взяли на озброєння "готовність активно долучитися до процесу мирного врегулювання на сході України", хоча те, як пропонують це робити, свідчить, що вони швидше хочуть законсервувати ситуацію на сході, ніж її врегулювати.

Свої сіті ПРУ розкидає і в інших регіонах країни. Зокрема й на Кіровоградщині, сподіваючись за допомогою уламків Партії регіонів в’їхати сюди на білому коні з чорнобривцями за вухами. І  тут виникає питання: чи не слід було б кіровоградцям до її абревіатури додати спереду ще одну букву –Т? Зазвучало б, ой, як гарно і весело: «Тпру!..»