Як святкувати Щедрий вечір

Cьогодні,13 січня, напередодні Старого Нового року відзначають Щедрий вечір. Цей вечір ще називають Васильєв вечір або свято Маланки, до якого готували Щедру вечерю переважно із скоромних страв: печеню, смажене м'ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. В деяких місцевостях України, як і на Святвечір, на стіл ставили теж 12 страв, варили другу кутю, але не просто багату, як на Різдво, а щедру, заправлену смальцем або салом.

У Щедрий вечір щедрують, а наступного дня - посівають. Щедрувати ходили дівчата, а от посівати їм не можна, тому посівають лише хлопці. За повір’ям щедрують дівчата, посівають чоловіки і не навпаки, щоб не відлякати удачу на весь рік.

Цей день також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії - знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса.) Етнологи твердять, що Маланка - найдавніше українське свято, яке має глибокі прадавні коріння і сягає ще кам'яного віку. Бо на західноукраїнських землях Маланка супроводжувалась цікавим театралізованим дійством. Ватаги молоді ділилися на військових персонажів («стражу») та звіроподібних («диганію»). Відповідні маски виготовлялися вдома і передавалися у спадок. Очолювали містерію Маланки лідери – «калфи», а кульмінацією була боротьба «ведмедів» - на сильніших хлопців кожного кутка села.

«Маланкою» був, як правило, переодягнений дівчиною хлопець. Зазначені персонажі, а серед них були ще й «звізда», «коза», «дід», «циган», музики, міхоноша (все нежонаті парубки) творили т.з. «живий вертеп» і обходили з щедрівками кожну оселю, бажаючи господарям всіляких гараздів: «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я». Щедрівки, на відміну від колядок були переважно світськими піснеспівами.

Старий Новий рік

У язичеські часи Новий рік відзначався на Русі 22 березня – у день весняного рівнодення, і пов’язано це було із землеробським циклом. Із прийняттям християнства на Русі візантійський календар почав потроху витісняти старий, і тепер уже Новий рік починався 1 вересня. Довгий час ще зберігався різнобій, і в деяких місцях Новий рік продовжували відзначати навесні. Тільки наприкінці XV століття на Русі офіційно визначили початок Нового року - 1 вересня.

У 1699 р. за наказом Петра I Новий рік був перенесений на 1 січня за старим стилем, тобто на 14 січня за новим стилем. Традиція відзначати старий Новий рік у ніч із 13 на 14 січня виникла після 1918 року, коли було введено нове літочислення. Колись цей день припадав на 1 січня і називався днем Василя.

14 січня - свято Василя Великого, день обрізання Господнього. Ісус Христос на восьмий день після свого Різдва прийняв обрізання відповідно до старозавітного закону для всіх немовлят чоловічої статі. Після виконання обряду дитині дали ім'я, провіщене архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії - Ісус.

Василь Великий - архієпископ Кесарій Каппадокійський - народився в 330 році в Кесарії. Його родина була дуже відомою та щиро відданою християнській вірі. Одержавши блискучу освіту в Кесарії, Василь став на шлях аскетичного життя: був читцем у церкві, а потім роздав усе своє майно біднякам й започаткував обитель для ченців.

Після смерті єпископа Кесарійського, в цей сан посвятили Василя. За часів розколу християнської церкви цей святий отець зробив дуже багато для віруючих людей, зокрема допомагав їм не втратити віру, закликав до терпіння, смирення та мужності. Він відмовив у сприянні імператору Валенту, не злякався навіть погроз смертною карою, тому здобув славу одного з найбльших і найвизначніших Отців Церкви.

На Василя засівають. Засівання - це давньослов'янський новорічний звичай.

Головна людина на Василя (14 січня) - перший посівальник. Перший посівальник - це перший «полазник», який приносить до оселі щастя.

Відповідно до народних уявлень, дівчата щастя не приносять, тому їм посівати небажано.

Деякі господині не виносять із хати «посівального сміття» від Свят-вечора до Нового року - бережуть, щоб не винести разом зі сміттям і власне щастя й долю. А коли все ж таки виносили, то обережно спалювали в саду, спрямовуючи «чудодійний вогонь» на дерева, щоб добре родили. Існує також звичай через цей вогонь стрибати - це, мовляв, гарний урожай забезпечить і очистить від усього поганого, що в новий рік із собою брати не варто.

Цього дня діти прокидаються дуже рано, бо в них важлива справа - посівати треба. Із самого ранку хлопці набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Народна традиція велить посівати спочатку в рідній оселі, а вже потім іти до чужих людей: "На здоров'я, на щастя, на Новий рік, щоб усе родило краще, ніж торік, - жито, пшениця, усяка пашниця... Дай, Боже!"

Потім дитина йде посівати до найближчих родичів і найкращих друзів. Прослухавши посівальну пісеньку, люди дякували посівальникові й обдаровували його грішми й солодощами.

У перший день Нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали побажання, виконувані речитативом:

                        Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!

                        На щастя, на здоров'я та на Новий рік,

                        Щоб уродило краще, ніж торік, -

                        Жито, пшениця і всяка пашниця,

                        Коноплі під стелю на велику куделю.

                        Будьте здорові з Новим роком та з Василем!

                       Дай, Боже!

Батьки дякують дитині за побажання щастя, обдаровують її грішми: 

               Ось тобі грош - будь завжди хорош!

Прослухавши посівальну пісеньку, люди дякували посівальникові й обдаровували його грішми й солодощами.

Засівальників сприймали як самих бажаних гостей, запрошували сісти до столу, щоб добре все сідало, або шоб свати сідали (так казали там де були незаміжні дівчата). Перший посівальник - приносить до оселі щастя.

Ольга Ковальчук