Кіровоградщина: управління освіти покриває розкрадачів шкільного майна?

До редакції «Акули» надійшов лист від жителів села Вищі Верещаки (Олександрівський район), в якому вони розповідають про безчинства директора місцевої школи та її чоловіка, який працює в цьому освітньому закладі на посаді сторожа. За їх свідченнями, шкільне майно це подружжя розкрадає протягом тривалого проміжку часу. Звернення до начальника районного управління освіти результату не дало – за словами авторів, той вважає лист мешканців села анонімним, а на такі реагувати не повинен. Публікуємо зазначений лист без скорочень:

«Шановна редакція, надсилаємо матеріали, зібрані із різних джерел, але пов’язані однією темою про ті безчинства, що відбуваються навіть в таких глибинках, як наше село, які обурюють людей своєю вседозволеністю, нахабністю і безкарністю.               

Те, що у селі Вищі Верещаки у  приміщенні старої школи, яка знаходиться в центрі села, по ночах коїться щось незрозуміле, сусіди і інші жителі села помічали неодноразово: шум, якесь пульсуюче світіння, гуркіт. Після  проведених спостережень було виявлено, що то «господарюють» сторож Вищеверещаківської загальноосвітньої школи Даниленко В. П. та його дружина Даниленко В. В. – директор цього ж навчального закладу.

 Лист – звернення був надісланий начальнику відділу освіти Олександрівької райдержадміністрації Шаповалу Ф. О. як безпосередньому керівнику освітньої галузі району такого змісту:

«Федоре Олексійовичу! Події, що відбуваються на території Вищеверещаківської загальноосвітньої школи  змусили нас звернутися до Вас в першу чергу, як до керівника освітньої галузі району з надією на реальну і об’єктивну оцінку дій ваших безпосередніх підлеглих, а саме: жадоба до наживи цілковито затьмарила розум (а про совість і людську гідність тут взагалі говорити марно) сторожу школи Даниленку В. П., який вночі із приміщення старої школи болгаркою вирізає труби системи опалення, вантажить їх на причіп і своїм автомобілем «Нива» об’їзними шляхами, поза школою через стадіон відвозить додому. Мало того, там він ріже їх на частини і відвозить, але вже власним мікроавтобусом… куди б Ви думали? В приймальний пункт металобрухту м. Чигирина.

Туди ж «поїхали» і металеві люки каналізаційної та опалювальної систем (а отвори позакривані дерев’яними дошками). Невже така мала заробітна плата у директора школи, що вони вирішили поповнити свій сімейний бюджет таким ганебним методом? І це в час, коли на сході нашої держави тривають військові дії, коли кожен небайдужий громадянин України від малого до похилого віку всією душею вболіває і намагається якось допомогти, хто чим може, нашим захисникам – зовсім юним хлопцям в зоні бойових дій.

Хочемо зазначити, що система опалення в старому приміщенні аж ніяк не належить школі, а тим паче діючому директору Даниленко В. В., і до прикладених їхніх злочинних рук була в повному технічному комплекті, а що там на сьогоднішній день, Ви звичайно, в змозі легко перевірити…

Вважаємо, що факт крадіжки труб системи опалення – це ганебний, злочинний вчинок  і людина яка його скоїла не може сіяти розумне, добре, вічне нашим дітям, а тим паче керувати закладом освіти району…»

Лист був надісланий ще 15 жовтня нинішнього року, але ніяких дій чи перевірки фактів зі сторони районного чиновника вчинено не було. Більше того, коли ми зателефонували у відділ освіти в останніх числах листопада, Ф. О. Шаповал повідомив, що наш лист чомусь… виявився анонімним, а такі він не розглядає…

Складається враження, що більше всього він не хоче його розглядати. Інакше як пояснити «зникнення» підписів із офіційного листа? Невже це так важко – встановити факт крадіжки в приміщенні, яке знаходиться на балансі відділу освіти? Чому керівник освіти прикриває своїх підлеглих?

 

Вже давно помічено: якщо подружня пара працює в одній школі і один із них керівник цього закладу, а інший не вчитель, то:

а) якщо чоловік є директором школи, то його дружина переважно або бібліотекар, або діловод;

б) якщо дружина – директор школи, то її коханий чоловік обов’язково – сторож.

Невідомо який відсоток складає подібна теорія в Олександрівському районі, що на Кіровоградщині, але у Вищеверещаківській загальноосвітній школі, цього ж району це дійсно так. Вона – директор школи, він – сторож.

Причому це не просто сторож, як це передбачено штатним положенням. Це сторож із наділеною невідомо ким повнотою управління господарською частиною закладу освіти (хоч завгосп є за штатному розпису). Він віддає розпорядження обслуговуючому персоналу і карає непокірних, у нього в наявності ціла низка ключів, якими можна відкрити вхідні замки, починаючи від їдальні і закінчуючи підвальним приміщенням, кочегаркою та гаражем, де стоїть шкільний автобус. Він натренованим, яструбиним поглядом бачить усе і вся, і «прибирає» все, що погано лежить, але про це пізніше. Читач може з іронією подумати: а що ж тут поганого, подумаєш, допомагає дружині, «хазяїн», тримає школу в належному порядку. Звичайно, особливо в свій передбачений посадовими обов’язками час, а саме: регулярно із дня в день, із місяця в місяць, і так уже  кілька  років (як вона стала директором) приходить  на своє робоче місце, як починає сутеніти, вмикає електричне світло в школі, інколи й на вулиці (він прикрасив двоповерхове приміщення гірляндами із електричних лампочок по 100 вт кожна) і… пішов додому спати. А рано-вранці, коли вже вп’яте чи вдесяте  Вищеверещаківські півні проспівають, приходить, вимикає гірлянду і… робочий час «відпрацьовано».

Колись, за часів СРСР був популярним поговір: «солдат спить – служба йде». В нашому випадку її можна по праву перефразувати: сторож спить – зарплата йде. Та ще й надбавка за роботу в нічний час, а також оздоровчі, преміальні, відпускні. От багатий фінансовий бюджет в освітній галузі району в цей надскладний для України час: і зарплата є сплячому сторожу, і доплата за те, що він спить міцно, і оздоровчі з відпускними за «надмірно затрачені сили і енергію». Та ще й на енергоносії вистачає. І це в умовах найсуворішої економії бюджетних коштів.

«Потрудившись» вночі «плідно», «хазяїн» з’являється на території школи годині о 10-й, своїм оком поглянути: чи скрізь «порядок» («порядок» – це його улюблене слово). «Порядок» панує скрізь: хвіртки й ворота закручені надійними болтами, це його найнадійніші замки, за часів колгоспів припасені (він тоді був бригадиром тракторної бригади). А як же діти потрапляють на територію храму науки? Вони вже звикли перелазити через гостру високу огорожу, щоб не запізнитися на уроки. А вчителі і інші працівники? Ніби незручно задирати ноги вище голови, то пролізли через шпарину у воротях. Отже, школа під надійною болт-охороною.

Побачивши, що скрізь «порядок», «хазяїн» іде відпочивати. У нього була тяжка трудова ніч. Та й людно в денний час у школі, дитячий крик, сміх – це тяжко.  Ось як нікого не буде під вечір, отоді час «прибирати». Прибирається все, що може пригодитись в домашньому господарстві, або й не пригодитись, просто звичка лишилася від часів колгоспу. Вже прибрані: двигуни із підвального приміщення; загороджувальні, захисні сітки від учнівських станків (кролики в нього вдома дуже задоволені); вугілля і всяке інше  майно.

А ось бензокоса, як спонсорська допомога приватного підприємця – оце річ. «Прибрана» із особливою обережністю, інколи показується «на публіку» власноруч. А бідолашні працівники вручну, як наші діди і прадіди, рубають бур’яни на чималій території, аж чуби мокрі.

Очевидно далі слід змінити стиль написання. Вседозволеність і впевненість у безкарності поглинула з ніг до голови так звану управлінську діяльність директора школи та її чоловіка, переходять не тільки правові, а й людські межі, людську гідність і совість. Так, нещодавно сторож школи Даниленко В. П. в приміщенні старої школи, яка знаходиться на балансі Олександрівського відділу освіти тайно вночі вирізав болгаркою труби системи опалення і обхідними шляхами перевіз додому. Там він обрізає заготовки по 2 м (на стовпці для забору), а обрізки і інший металолом відвозить мікроавтобусом на приймальний пункт металобрухту в м. Чигирин. Слід додати, що практично на території школи не залишилось жодного каналізаційного люка.  На все це є фотопідтверження, в тому числі як директор із сторожем грузять труби (вагою більше 100 кг) на причіп, накривають мотлохом і відвозять власною «Нивою» додому.

І це в час,  коли на сході нашої держави тривають військові дії, коли кожен небайдужий громадянин України від малого до людей похилого віку всією душею вболіває і намагається якось допомогти хто чим може, нашим захисникам – зовсім юним хлопцям в зоні бойових дій, які втрачають здоров’я, віддають своє життя від посягань на цілісність і недоторканість нашої держави, знаходяться ось такі залишки «режиму» Януковича на місцях, здійснюють свої «чорні» справи, якими вони займалися й при минулій бандитській владі. Як такі люди можуть сіяти розумне, добре, вічне серед тих, кому належить майбутнє України!?

Не хотілося б, щоб цей матеріал видався заполітизованим, але вона – депутат  районної Ради від партії регіонів. Це вона зачитувала звернення до Януковича від депутатів Олександрівської районної Ради про наведення порядку в державі в грудні минулого року, це вона вже в час, коли на Майдані лилася кров і були перші загиблі, «скандувала» серед дітей і вчителів у школі, що президент проявляє слабкодухість і повинен застосувати більш радикальніші міри…

Навіть і тепер вона із ненавистю відноситься до встановленої влади, її прихильників, але, як і більшість із них, затаїлася, прикривається лицемірством, хитрістю, лже-співчуттям, ставлячи на перший план почуття власної наживи будь-яким способом.

Для редакції газети: всі люди, які тим чи іншим чином задіяні в підготовці всіх цих матеріалів, а це очевидці, працівники школи, батьки дітей, які в ній навчаютьс, бояться, що стовідсотково будуть звільнені «за власним бажанням» з роботи в разі оприлюднення їхніх  прізвищ. Інші бояться, що це безпосередньо відобразиться на  їхніх дітях, тому, виходячи з цього,  просимо редакцію скористатися своїм правом і не оприлюднювати прізвища авторів. більше того, в разі необхідності автори готові до діалогу з медіа як через електронну почту так і  безпосередньо при зустрічі, у відкритому режимі».

Джерело: 
Мій Кіровоград