Воєнком: Буває, в одного солдата є дві сорочки, а в іншого – жодної

Кілька тисяч вояків із Кіровоградщини зараз перебувають у зоні АТО. Попри те, що вони забезпечені найнеобхіднішим, про що запевняють в обласному військкоматі, солдати потребують безліч речей, які не передбачені нормами Міністерства оборони. ­­­
З настанням холодної пори року їх перелік, безумовно, збільшився. Чого не вистачає нашим воякам та чим краще допомагати хлопцям – в інтерв’ю із першим заступником військового комісара Кіровоградського обласного військового комісаріату Романом Юзвенком.

– Романе Станіславовичу, розкажіть, як живуть зараз солдати з Кіровоградщини, які перебувають у зоні АТО? Чи забезпечені найнеобхіднішим?
– Військовослужбовці Кіровоградщини несуть службу в зоні АТО відповідно до ситуації, яка склалася там. Вони забезпечені всіма матеріальними засобами, згідно штату і табельним нормам, визначеним Міністерством оборони. Природно, що табельні норми трохи відстають від сучасних нагальних потреб солдатів. Зрозуміло, що у військовослужбовців немає останнього виду термобілизни і так далі. Але найнеобхіднішими речами Міноборони солдатів забезпечує.

– Як допомагають воякам кіровоградські волонтери?
– Найбільше допомагає Кіровоград, Кіровоградський і Знам’янський райони. Волонтери збирають, купують необхідні речі і продукти. Привозять солдатам бронежилети, каски. Допомагають дровами, найбільше за всіх Знам’янка. Також волонтери купують плащ-накидки, шкарпетки, термобілизну. До речі, губернатор області Сергій Кузьменко нещодавно закупив комплекти термобілизни, у тому числі для підрозділів, що формуються.

– Як ви взаємодієте з волонтерськими організаціями?
– Дзвонять мені з командування того чи іншого батальйону, кажуть: треба те, те, те. Звичайно, доводиться брати список наших волонтерських організацій, дзвонити і говорити про потреби солдат: треба машина дров, вода, такі-то продукти. Вони допомагають, за що велике щире спасибі і від військкомату, і від солдатів. 

Єдине, чого б хотілося – згуртованості між волонтерськими організаціями, між ними має бути якась взаємодія. Вони відправляють допомогу за покликом. Наприклад, служить чийсь рідний, знайомий у 17-му батальйоні – більше речей направляють туди, тому що цей підрозділ рідніший. У результаті буває, як то кажуть, у одного є вже дві сорочки, а в іншого – жодної. Тому допомогу потрібно надавати в першу чергу тим, хто її найбільше потребує.

– Волонтерська допомога доставляється в зону АТО без проблем?
– Так. Або самі волонтерські організації їдуть туди, або ж допомогу забирають ті, хто приїжджає зі сходу, наприклад, отримувати боєприпаси, чи приганяють сюди техніку на ремонт.

– Чого нині найбільше не вистачає солдатам?
– Якщо говорити відверто, є речі, яких бракує. Є потреба від великих речей до дрібниць, наприклад, таких, як ліхтарики. У кожному підрозділі близько 600 чоловік. Вночі у полі без ліхтарика важко. А один коштує 50-70 гривень, плюс батарейки, яких у таку холодну пору вистачає на дві-три доби. Таких дрібниць немає в табелі, вони не видаються Міністерством оборони.

Наші машини працюють на солярці, взимку вона замерзає. Ось і потреба. 17-й батальйон, наприклад, просить паяльні лампи, налобні, тактичні, прожекторні ліхтарі, акумулятори, компресори для накачування коліс вантажівок, лампочки, ремонтні комплекти, викрутки, молотки. Ось вам і приклад необхідних речей. Про це мало хто замислюється, а хлопцям вони необхідні.

Достатньо уявити себе на місці солдата у польових умовах і стане зрозуміло, що потрібно, нічого зайвим не буде. Зараз є потреба у термобілизні, теплих речах, кожухах, валянках, светрах, шкарпетках, гумових чоботах, зимовому взутті, плащ-накидках. Солдат, наприклад, сам не вийде у Донецькій або Луганській області в магазин і не купить собі плащ-накидку. Її там просто немає. 

Взяти ті ж спальні мішки, які через певний час просто стають непридатними. На даний момент всі ними забезпечені, але хтось потрапив під обстріл, хтось порвав або загубив – ось і виникає потреба.

Із забезпеченням продуктами харчування більш менш проблем немає. Я був у Краматорську і в Слов'янську, то не бачив голод­них. Безумовно, є проблеми, але вони пов'язані не стільки із забезпеченням, скільки з обстановкою – люди воюють. Міністерство оборони забезпечує основними продуктами, волонтери допомагають речами. Але ж ви розумієте, що передачі ніколи не бувають зайвими для солдатів. Охочі будь-чим допомогти можуть звертатися безпосередньо в обласний військкомат.

– Розкажіть про підрозділи, які зараз формуються.
– Ми підготували серйозну заявку губернатору, є потреба у формуванні нових підрозділів. Він пообіцяв допомогти нам у цьому, а також бронежилетами, бушлатами. Зараз у Кіровограді на території колишнього 50-го навчального центру ми формуватимемо артилерійську дивізію. Підрозділ досить серйозний, цікавий. Грошове забезпечення буде від 4 до 6 тисяч, обмундирування, проживання, харчування… Бажаючі проходити службу в артилерійському підрозділі можуть звертатися за довідками в міський чи обласний військ­комат, жителі області – за місцем реєстрації.

 

Олена Несен, "КП"

Джерело: 
Мій Кіровоград