Ми ні про що не шкодуємо…Інтерв'ю з бійцем батальйону "Золоті ворота"

Днями в штаб Кіроворгадського Євромайдану завітав важливий і дорогий гість, майданівець, боєць батальону «Золоті Ворота», Скрипник Олег з позивним Фугас.

Кореспонденту пощастило з ним відверто поспілкуватись, дізнатись багато подробиць про АТО з перших уст, пише Перевесло.

Розкажіть чим Ви займались до війни?

Працював у слідчому ізоляторі, але коли Янукович став президентом я не витримав. Я зеків охороняв і зек став президентом. Пішов на пенсію маючи 21 рік вислуги.

Далі був у «Свободі» чотири роки, боролися за Україну ще тоді у мирний нібито час. Коли боронили Новоархангельську церкву від рейдерів, мені навіть голову проломили.

На Майдані з самого початку. В буремні часи протистояння прийняв рішення про вихід з партії і далі вже разом  з Михальонком тут на  Кіровоградському Євромайдані і там в Києві боровся, був у найнебезпечніші моменти в лютому під обстрілами, а коли почалось з Кримом, разом з побратимами з Самооборони пішов в числі перших до воєнкомату.

Кажемо воєнкому:  «Ви ж бачите, що робиться -треба воювати.»  А він відповідає: «Ви ж по нас на майдані стріляли.» Ми його чуть не побили гниду.

-          Ти беркутовець чи воєнком? – питаю його.

А він тик мик: «Мені з Києва ще не дзвонили»

А я йому: «Ти ж сам соображай.»

А тоді ми розвернулися і пішли. Облаштували табір підготовчий на острові, до нас почали сушники бігати, менти, дивитись, що ми задумали, але ми поспілкувались і ніби вони заспокоїлись.

Навечір прибігає воєнком,  почали патріотів забирати в армію, а нас 53-54 роки не брали.

Це потім почали і до 60-ти брати. Мені потім і дзвонили з воєнкомату , але ж я вже тут служив.

 

Тут це в батальоні «Золоті Ворота?»

 Так, після того як нас не взяли в армію, ми стали дивитись, що робити далі, а тоді ще не було й близько цих батальйонів територіальної оборони. Був набір в Київський міліцейський батальйон «Золоті Ворота», пройшли комісію і нас записали.

Хоча я більше б толку приніс в армії.

Керівництво спершу нас боялось, бо ж ми пройшли Майдан.

 

А було й таке, що коли ми приїхали в Главк оформлятись, на нас тикали, мовляв це ті бомжі, бариги з майдану, таке було ставлення.

Хоча  тоді вже як вони приїхали до нас на полігон, комбат наш їм казав, дивіться на яких машинах бомжі і бариги поприїжджали воювать. А в нас були серйозні хлопці бізнесмени, банкіри, все покинули і пішли захищити Батьківщину.

Але кого більше за нас боялись в Главку

то це татар. Були хлопці такі, що  шо казали ми вам по 2 тисячі бійців приведемо з досвідом миротворчих операціях по всьому світу, а ті їх проігнорували, десь когось взяли, але по різним підрозділам порозтикали.

Коли до нас приїжджав Порошенко, нагнали техніки, такої що ойой, ми думали, що поїдемо з нею туди, а воно не тут-то було.

А вцілому як було з забезпеченням?

А як дякуючи волонтерам не були голодні, до нас і кіровоградці передачки возили і Київ. Черкасчани взагалі по блокпостам розвозили речі і харчі.

До одного хлопця їздили аж на кордон з Росією там теж був наш блокпост.

Були з нами хлопці з Новгородки, то жінка одного з них майже всі свої гроші кинула на те,  що купила нам триста бронежилетів, в них там бізнес якийсь був.

А так ми були хто в чому, кому видали форму, кому не видали, хто сам купив.

За бронетранспортер нам була маршрутка, яку нам подарували теж співчуваючі.Вже пізніше бізнесмен з Дніпропетровська віддав  нам свій БРДМ, без башти правда, він на ньому на полювання їздив, на рибалку.

 Де ви базувались?

Наш батальйон стояв від щастя і аж до кордону розпорошили по блокпостам.

По 10 по 15 чоловік нас стояло

Ось  старий міст, наш блокпост ми так жили.

Ви весь час жили на блокпостах?

Ну як там хто захворів чи що, то міняли, а так весь час на блокпостах.

Був звісно і штаб.

А  їли що? Саму тушонку? Це ж кухні там на блокпості не було, не варили нічого?

Чого ж, ми варили. Я цього ніколи не робив раніше, але бачив як жінка готує і теж час від часу щось варив.

Важко було в таких умовах ?

Важко,але чуття єдиної родини допомагало все легше переносити.

А як місцеві вас сприймали?

40% за нас, 60 % проти кричали чого ви сюди приїхали. Бабки дулі крутили молодь іще щось на пальцях показувала.

Щоб оце захисникам батьківщини таке показували?!

Ми приїхали туди, а там же радянський союз. Там два- три супермаркети, а все решта як ото 20 років тому, хто пам’ятає.

А було таке відчуття мовляв що ми тут робимо?

Було. Але потім все ж вирішили що будемо з ними по-хорошому може щось зрозуміють.

Був випадок,  до нашого комбата  прийшла дівчинка і каже: «Дедушка, а правда что ви кушаете детей?»

А я кажу їй: «Правда. До обіду дівчаток, а після обіду хлопчиків.» То всі посміялись, діти вже стали нам довіряти, приходили  до нас, а ми їх печивом і згущьонкою пригощали, які  волонтери привозили.

Та вже й подружились. Все їм цікаво про все розпитують. Дай патрон подивитись, гранату потримати.

В нас що хлопці молоді як вчились на полігоні то не зразу розбирались а ці діти по 7 по 8 років, а вже воно знає де яка граната, де який патрон – діти війни. А що лишається як кожен день за містом вибухи, стріляють.

Мене вражало спершу, що тут війна, а  за кілька кілометрів музика, у людей життя іде.

Часто були атаки ваших позицій?

Бувало  так що  по три дні нас полоскали касетними бомбами, артилерійськими снарядами.

Часто була розвідка їхня біля наших позицій, обстріли.

Були серед місцевих  такі бізнесмени, я їх називаю,  везли їсти нам і туди потім «козакам» на їх блокпости.

Хлопчина до нас з Веселої Гори був занадився  -возив молоко, сметану. Я якось з підозрою до нього ставився думав, що може потруїти нас хоче.

Коли це дзвонять з його номеру нашим хлопцям сепари : «Приїжджайте забирайте його, бо ми йому голову відірвемо.»

Його, як виявилось потім,  здала рідна тітка, материна сестра.Вона була  прибігала за ним, виганяла його від нас, казала : « Шо ти с ними сотрудничаеш, они сколько наших людей поубивали!»

 П’яна весь час була, ій років 45.  А бойовики, що з ним хотіли розправитись з   його ж села.

Йому було вісімнадцять років, але  що їм,  як вони розстрілювали і дітей по 14 по 15 років,  що на блокпости привозили їжу,то цей для них ще й старий був. Вони 30 чоловік цілі сім’ї розстріляли за те що пиріжки на наші блокпости привозили.

Участкового тягнули, троє суток його били, тягнули на розстріл, він вже ходить не міг, це його останнього розстрілювали. Його тягнуть, а він кричить:«СЛАВА УКРАЇНІ!»

Про що можна говорить, хто їм оце простить усе!

Хлопці айдарівці там же наполовину все місцеві  луганські, донецькі хлопці, кримці.

То зараз місцеві змінили повністю свої погляди. Ті ж відбирають у людей машини, майно. Приїхали хлопці айдарівці із Старобешево, один каже в моєму домі осетини поселились, а в другого чечени.

Але й бояться їх тепер стали люди. В Новому Айдарі, ми буквально там тільки розгрузились, а люди попросили, щоб ми убирались тому, шо їм погрожували, мовляв буде таке вам як Щастя.

Якось ми з хлопцями їздили рибу глушить, та трапився випадок, після якого я перестав в тій річці купатись. Всплив якийсь,  чи активіст  чи, шо. Скотчем перев’язані руки, ноги.

Риби багато кажемо, а чого так риби багато? А вони кажуть сюди ніхто людей простих не пускав, тут тільки баї були, все в них  - земля, ліс ,все поділено.

Доводилось Вам спілкуватись з сепаратистами?

Так взагалі -  нє. Прослуховували їх радіостанції, а вони наші. Були руські, що попадали в полон, то вони дивувались. що ДНРівці з нашими  полоненними  роблять.

Нас  як добровольчі батальйони в полон взагалі не брали. Це армійців вони могли обміняти, а наших не міняли  - добивали.

Були такі випадки, що собака, їх там покинутих і голодних десятки бігає, то руку, то ногу принягне з лісу. То ми питали місцевих, що там таке, казали, що  то ДНРівці та черенці своїх там поховали. Ну як поховали, так землею прикидали, то й собака діставала. А вітер як з того боку подує…

А це ж як подумаєш, це ж матері їх десь там жеждуть. А  їх то в шахти, то в воду поскидають.

 

Але про яку там українізацію можна говорить там, якщо від голоду в тих селах сотні тисяч повимирало у 33-му і 47 –му.  А на їх місця з Росії попереселяли.Дивились  на блокпості документи однієї бабці -  70 років, місце народження - Саратовська область. І ще  вони розказують: «наша земля». А вони ж так і дітей своїх і внуків виховали -  кацапюри такі.

Є там такі села, де ще 100- 200 років тому, попереселялись бойки, лемки, гуцули, люди  з під Києва, Черкас, Умані – то там є і культура, якась  і людяність.

 

А там де Новопсков і тому подібне, хоч вони вже третє поколінняв Україні живуть, а кацапи. Поки нікого не заріжуть – «свадьба не удалась.»  Це на генетичному рівні.

 Вже їх руські б’ють, снаряд же не бачить, що ти за Росію чи за Україну, а їм все одно « Росія!»

 

Повертатиметесь?

Аякже.

Нас ото лупили, а дзвонять зараз хлопці  - то зараз взагалі, луплять і по місту і куди хоч ні нащо не дивляться вже.

Зараз доукомплектація буде батальону, бо у нас було 140 чоловік, а 40 не захотіло воювати – ще там почали їхати по домам.

Але  з кіровоградських ніхто злякався. Нам казали,що з кіровоградськими за щастя воювати «ви ж  дурні до війни»

А я кажу: «Ми ж козаки.»

Я ще до цього думав оддають їм тай… а тоді побув там. Е ні, воно все наше рідне..кому віддавать

Природа там, яка красива  як у нас, я й не думав ніколи, прямо як Вінниця, Черкаська область, Кіровоградщина. Це ж Україна.

У Вашому батальоні були втрати?

Один у нас убитий з Запорізької області, я жалію що не сфотографувався з ним і мало був знайомий. Він в другому взводі був.

 Якось він чи притягнув це до себе, чи передбачив. Йому кажуть, вчись окопуватись, те се… А він відповідав: «Мені це не знадобиться, я в першому бою загину.»

Він підірвався на першій зачистці .

А які він вірші гарні складав, пісні.

Ми жаліли що він ні одного сепаратиста не вбив

 

 А ось це на фото жінка з вами

Так, це наша Елона -  кадровика.

Я хочу сказать всі батальйони напічкані агентами СБУ.

Траплялись такі ситуації, що ми вирішили, що й Елона наша непроста.

Один там був напився -  нервовий розлад. Схопив гранату витягнув чеку бігав по базі. Начальник штаба заховався, а вона до того  бійця підійшла забрала гранату, вмазала йому, що той аж відлетів. Розумієте, вона не злякалась,  не моргнула оком навіть, нічого.

Сама ходить в окулярах, а пішли на стрільбище, вона з усіх видів зброї вистрілили в дев’ятку..

Це ж не довіряють нам, якщо агентів ставлять Ілона нам їсти варила кадровика була.  Але я радий,  що вона з нами до кінця була, що деякі  мужики кидали зброю  і тікали. Тільки один раз я бачив в її очах страх, перед евакуацією. Коли військових до яких ми прикомандировані були почали виводити, хоч вони й на броні і зі зброєю, а нам наказу нема і сепари луплять.  Я їй кажу: «Ілона, ти нагадуєш стюардесу на збитому  літаку, а вона  посміхалась, каже я піду скупаюсь.

А тоді вже почалась евакуація і ці затихли, а Ілона каже: «Команди ж  ще не було.»

Є ненависть до ворогів?                                        

Звісно є.

Але от що вам скажу, були випадки, що кадрові російські військові відбивали полоненних, а ці лнрівці - днрівці лупили, різали животи, добивали ранених.

А животи для чого різали?

Лякали, залякували. Вбитих хлопців брали телефони дзвонили матерям. Багато було чути по радіозв’язку в них там серби балакали, мова на нашу схожа. Серед сербів багато мінометників -гранатометників. Сірійці були  на стрілецькій зброї в них, а в чеченців було дві свої війни  - то ті різнопрофільні….

Багато всього продажнього. Був би Білий він би на місце декого поставив. Тут всі переконані що Аваков з Білим перегнув.

Багато зради,  зігнали три батальйони в одне місце, нам вояки показують сматуйтесь, ми прикомандировані були до першої бригади. Вояки на броні уходять, а  в нас ви бачили яке озброєння, а нам команди немає ще.

Як це так, якщо ми до танкістів прикомандировані?!

 Ми вже хто на чому виїжджали, на маршрутках звичайних.

Оцього дурного молдована Гелетея поставили -  воно тупориле!

Коваль той, я не знаю він ото в Криму в росіян був, чи купили його, чи залякали  -жодної успішної операції.

Порошенко цей, кого він ставить, шо він чудить?!

Тут он того Кузьменка назначив.

Щось змінилось у Вас за цей час?

Матюкатись почав, сестра жалілась. Сусіди, куми кажуть посивів.

Теж питають  чи курить не почав. Нє , кажу, навіть багато хто кинув, щоб ні вогню, ні диму не видно було.

А так ми Ні про шо ми не шкодуємо…

 

Джерело: 
Мій Кіровоград