ВІЙСЬКОВИЙ КОМІСАР ОБЛАСТІ ПРО ТЕ, ЯК НЕ НАШКОДИТИ НАШИМ ВІЙСЬКОВИМ

Уже майже рік українці щодня чи, навіть, щогодини, прискіпливо моніторять новини про перебіг подій в зоні АТО. У маршрутках, в офісах, на кухнях тривають гарячі дискусії «краще зробити так чи інак». Соціальні мережі рясніють висновками «експертів», «люстраторів», «політологів». Багато хто перебирає на себе функції засобів масової інформації, та, наприклад, побачивши пересування колони військової техніки української армії, чимшвидше це знімає та викладає в ютуб. Та й самі ЗМІ інколи стають зброєю у чужих руках, поширюючи  інформацію, якою можуть скористатися сепаратисти та російські військові на шкоду нашим військовим. Де межа між свободою слова та інформаційною безпекою, правдою і пропагандою, об’єктивністю та панікою? Чи правильно подавати фоторепортажі з обличчями військових-розвідників та спецпризначенців, писати гострі інтерв’ю, де один боєць в пух і прах критикує своє начальство? Як правильно поводитися журналістам, блогерам і всім, хто володіє навіть найменшою інформацією  про ситуацію в зоні бойових дій? На ці питання шукали відповіді у воєнного комісара обласного військового комісаріату Ярослава Кучера.

Щодо роботи журналістів в умовах війни Ярослав Кучер зазначив, що свободу слова ніхто не має права обмежувати, проте є інформація, яка не повинна розголошуватись:  «Не можна оприлюднювати точні цифри мобілізованих, чи тимчасово відсутніх, кількість техніки, точні дати виїзду чи повернення колон, маршрути руху і таке інше. Та інформація, що може бути буквально сприйнята і використана, на мій погляд, повинна подаватися з деякими обмеженнями і дуже обережно. Дійсні найменування військових частин на сьогоднішній момент відсутні. Ми використовуємо умовні найменування і їх так само  бажано  погоджувати з керівництвом військових частин, чи бажають вони щоб ця інформація була оприлюднена чи ні».

Що стосується дозволу на фотографування бійців та військових об’єктів, то обласний комісар зазначив: «У нас усі відеозйомки і фото військових об’єктів заборонені. Знімати на території військових частин категорично забороняється. В окремих випадках, коли проходять дні відкритих дверей у військових частинах, коли керівництво військових частин саме запрошує громадськість до себе за окремим дозволом, то можна працювати лише в межах таких дозволів. Щодо фотографування облич  військових, які  прибувають чи від’їжджають  до зони АТО військовослужбовців, тут також треба дотримуватись принципу розумної доцільності. Якщо військовослужбовець заперечує і не бажає, щоб його обличчя фотографували, то я думаю, у такому випадку це робити не слід. Повірте, у кожному окремому випадку боєць краще знає, можна чи не бажано його знімати. Краще запитувати у них самих або у керівництва. Щодо спецпризначенців, то я, думаю, цього не бажано робити взагалі».

Чи доцільно та етично у ЗМІ публікувати відео сепаратистів та російських ЗМІ з допитами наших військових, які під дулом автомата можуть розкрити певні воєнні таємниці?

«Я, скажемо, так, великий противник всього того, що зараз викладається в Інтернеті, і не скільки через те хто викладає, а саме через те, що викладається. Війна - це страшна річ. Інформація зараз може по-різному сприйматись. Один може подивитись і сказати, що я не можу більше тут сидіти і йду захищати країну, а інший – навпаки, може сказати я йду купую квитки і виїжджаю в Австралію і не хочу нічого цього бачити. Тому є в нас офіційні прес-служби і спіч-райтери, які подають інформацію, викладають відео і дають коментарі. В принципі, ці відео дуже спірні. Ви ж знаєте, що відео можна по-різному зняти і по-різному показати, тому я б до цього ставився з великою обережністю. До речі, наші противники компрометуючі відео відслідковують і одразу видаляють, усі небажані акаунти знищують. З іншого боку, суспільство має бачити все. Інше питання – чи готове воно до цього».

Як щодо інтерв’ю з судженнями окремих  бійців, які розповідають ситуацію у ключі «все погано, нас зливають, генерали втекли першими» чи подаються коментарі схвильованих родичів?

«Якщо усе так, як розповідають ці бійці, то як ми уже стільки часу ведемо оборону проти такого сильного супротивника? Насправді всі ці емоційні заяви я розцінюю як обов’язковий елемент будь-якої війни. Тобто, зрозуміло, що там, де є генерали і солдати - там виникають певні непорозуміння. Насправді я думаю, що вище військове керівництво за стільки часу набралось досвіду. У кожному конкретному випадку треба розбиратись. Кожному бійцеві хочеться, щоб літаки були саме тут і саме зараз, бо йому здається, що саме тут найбільша напруга, а генерал знає, що за 20 кілометрів лівіше ситуація ще гірша і літаки та важка техніка необхідні там. Тут кожен повинен виконувати свою роботу, кожен потім, повірте мені, відповість. Тому що «розбір польотів» відбувається регулярно. Кожна сутичка і бій потім обговорюються і відпрацьовується: хто як спрацював, хто куди що вчасно не поставив. Генерал відповість за своє генеральське, а солдату доведеться відповідати за свої дії і вчинки. А робити емоційні заяви, я думаю, не зовсім вдячна справа. Поспішні висновки  і заяви завжди тільки шкодять».

Як бути суспільству в умовах війни, обласний комісар Ярослав Кучер підкреслює: «Я вважаю, що зараз кожен повинен бути перш за все громадянином і відчувати як треба йому діяти у цій обстановці у певний момент. Завжди таке відчуття є. Наше завдання зараз згуртуватись, ми маємо бути єдині. Кожен журналіст зараз теж має бути, скажемо так, бійцем на нашій стороні, перш за все він повинен думати і розуміти, як та чи інша інформація може бути сприйнята суспільством, а найголовніше - як вона може бути використана ворогом. І, по можливості, не давати ворогові жодних підстав для дискредитації дій збройних сил чи влади».

Закликає до обмеження повідомлень панічного характеру і директор першого Національного телеканалу Зураб Аласанія.

На своїй сторінці у фейсбуці він пише: «Не робіть перепост інформаційних вкидань, які розраховані на транспортування і розповсюдження страху вашими руками. Ви – кінцева логічна ланка цього ланцюга. Це технологія, перевірена і доведена безліччю фактологічних перевірок. Працює вона досить просто. Вкидання складається з малої частки правди і великої частини брехні. Приманку ви ковтаєте миттєво, оскільки пара "фактів" з вкидання вам вже попадалася, і вони були правдиві. Значить, вирішує ваша підсвідомість, інше теж правда», - аналізує він.

Також медійник рекомендує не довіряти текстам типу «знайомий розповів», "знайомий мого знайомого, боєць із зони АТО, в особистому листуванні". Бо десятки таких "бійців" вже затримували, ніхто з них не був навіть і близько в зоні АТО. Приблизно половина з них були громадянами РФ, решта - просто куплені, пише журналіст.

«І кошмар пробирається до вас у душу і розум. Вас охоплює страх від прочитаного. Ви негайно, не подумавши ні секунди, намагаєтеся позбавитися від нього. У нашому випадку - криком в соцмережах, розділивши свій страх зі світом. Вам стає трохи легше. Світу - ні. Страх дуже заразний. Він поширюється як пожежа в бурю, і діє на маси сильніше, ніж на одинаків. Що в результаті? Крім вдалої ворожої одноразової психологічної атаки, з депресивними наслідками для кожного індивідуума - є і стратегічні цілі. Кумулятивне накопичення страху в соціумі, що підштовхує його до колективних дій. Будь-яких. Які в 99 випадках зі ста - шкідливі і проблему ніяк не вирішать.  Але якщо у випадку індивідуума полегшення настає після запощенного крику в соцмережах (відвів душу), то соціум "відводить" душу після колективних дій, як то: влаштувати масовий протест. Розгромити що-небудь або підпалити. Кого-небудь повісити (навмисно утрирую, але прикладів в історії безліч)», - пише Зураб Аласанія . – «Ворог же задоволено потирає руки. Вдалося».

Також важливо, щоб не лише журналісти, а й волонтери дотримувались інформаційної безпеки. Зураб Аласанія вважає, що інколи турбота про військових переростає у критику військової тактики й стратегії, про які пересічні громадяни можуть робити тільки поверхові висновки і мимоволі розповсюджувати панічні настрої.

«Але ніколи жодне рішення, продиктоване страхом, і дія під впливом паніки - не були корисними і правильними. Нехай кожен займається своєю справою. У своїй компетенції. І кожен стежить за тим, щоб його справу на його місці було зроблено правильно. Тоді вам не доведеться грати в танчики, а генерал не прийде готувати на вашу кухню. Не бійтеся  - і ми переможемо», - вважає він.

 

Анастасія Зубова, Рідний Кіровоград.

Джерело: 
Мій Кіровоград