Мати звільненого полоненого: «Нікому не вірте – у ваших силах визволити свою дитину»

На закличний пост соцмереж про повернення із полону кіровоградця Олександра Плітенка, бійця першого батальйону 93-ої бригади зенітно-ракетних військ (база підготовки – селище Черкаське, що на Дніпропетровщині), дисципліновано відреагували здебільшого журналісти. Близько півгодини штативи камер  тримали в облозі частину площі Героїв Майдану над дорожнім узбіччям – щоб ніяка двонога істота не пошкодила «картинки»… 

Загалом на Сашка чекали значно довше, у «перезмінках» потурбувавшись і про квіти, і про якийсь під більш-менш доречний як на таку погоду одяг…  І ось – нарешті дочекалися: розгублений, слова ледь прорізаються крізь губи (навіть зблизька не вдається розчути), руки тримає за спиною у замку… «Зовсім, як в’язень», – мимоходом проскочила думка. Із уривків фраз та коментаря матері солдата, пані Наталія, нам вдалося довідатися, що повернення хлопця додому стало можливим через принципову позицію його родини. Матір не задовольнили пояснення військового керівництва щодо процедурної необхідності упізнавань: «Чому я маю проходити через все те пекло, дивитися на відірвані ноги-руки, коли впізнала голос сина по телефону. Він багато чого про свої умови розповів – мала причини вірити». 

Протягом усього терміну вимушеної неволі Олександра жінка стукалася у двері депутатів, обходила усі відомі їй волонтерські організації Кіровограда та Дніпропетровська, доки не випросила собі місця у складі чергового гуманітарного конвою, що виряджався в зону АТО. Вирішальну ж роль у цій події, відзначає пані Наталія, зіграв генерал Рубан – саме за його сприяння 73 полонених під Снєжним обміняли на 73 вояків ДНР.

 Наразі сім'я Плітенків відмовляється повідомляти на загал щось більше.

 

Валентина Головань, Акула.

Джерело: 
Мій Кіровоград