Якби Василь Стус жив сьогодні...

19/01/14 01:01 Публікації

Що він робив би в цей непростий час? Що говорив би, що писав би? З ким би він сьогодні був?... Можемо тільки здогадуватись, аналізуючи його слова і вчинки в 60-80-х роках минулого століття.

Одного разу товариш переконував Василя Стуса, що треба бути поміркованішим, «не висуватися», поберегти себе, змовчати, перечекати, бо влада міцна… Що ж відповів на це Стус? Він сказав: «Я так не можу…».

Чи не так само й сьогодні, за Стусовим принципом «Я так не можу» вчиняють ті, хто виходить на Майдан та інші громадянські протести? І чи не так само радять їм «не висуватися» і перечекати більш помірковані обивателі?

Якось Василь Стус стояв у черзі в їдальні, розмовляв із товаришем українською, і раптом якийсь хам «попросив» його «разговаривать по-человечески». Що зробив інтелігентний Стус (випускник історико-літературного факультету педінституту, поет і перекладач, учитель української…)? Узяв того чоловіка за барки. За мову, за Україну, за гідність свого народу – узяв хама за барки… Чи не так само й сьогодні? Чи не за таке ж окупантське хамство отримував «на горіхи» у Верховній раді Вадим Колесніченко, автор брехливого антиукраїнського закону про мовну політику та співавтора "диктаторського" закону? Чи не за таку ж наругу над Україною і гідністю народу взяв за барки хамську владу Майдан? Принаймні, спробував узяти.

У 1965 році, під час прем’єри фільму Параджанова «Тіні забутих предків» Іван Дзюба повідомив глядачам про арешти серед української інтелігенції. Директор кінотеатру відпихав Дзюбу від мікрофона, хтось увімкнув пожежну сирену, хтось (певно кадебіст) крикнув «Неправда!» В’ячеслав Чорновіл вигукнув: «Хто проти тиранії – встаньте!». Частина залу підвелася… Що зробив присутній там Василь Стус? У перерві між частинами фільму (не домовляючись попередньо з Чорноволом і Дзюбою) підвівся і вигукнув: «Протестувати повинні всі: сьогодні хапають українців, завтра хапатимуть євреїв, потім росіян!»… Що в такій ситуації робив би кожен з нас? Вставав би? Протестував? Чи втікав би «від гріха подалі»?... Чи не так само й сьогодні? Теж одні кажуть, що «протестувати повинні всі», інші кричать, що побиття і репресії – «неправда»…

Василь Стус якось назвав себе комуністом за переконаннями. Якщо він і був комуністом, то, принаймні, комуністом чесним (чи десь колись були такі комуністи при владі?) Водночас, Євген Сверстюк назвав Стуса чи не найбільшим антикомуністичним борцем. А що сказав би Стус про сьогоднішніх комуністів? Як поставився б до їхніх продажних голосувань, палаців і годинників за 20 тисяч доларів?

«Кубло бандитів, кагебістів,

злодіїв та ґвалтівників
у стольному засіли місті
як партія більшовиків»

Цей чотиривірш Василь Стус написав, коли йому було ледь за двадцять. А що він сказав би про сьогоднішню владу?

Цікаво також: що сказав би він про сьогоднішню опозицію? Чи стояв би він пліч-о-пліч з ними на сцені Майдану? Чи потиснув би руку земляку Володимиру Яворівському, якого згадав колись у табірному щоденнику в контексті: «Культ бездарних Яворівських, їхній час, їхня година...». Чи пробачив би Стус Яворівському отой підпис під колективним листом (справжній чи сфабрикованим КДБ?) із засудженням Дзюби, Світличного та інших «націоналістів»? Чи вважав би Стус, що Яворівський спокутував свою співпрацю з владою творами про Чорнобиль і циклом радіопрограм «20 хвилин з Володимиром Яворівським»?

«Тепер цькування зайшло на нове коло, - писав Василь Стус у «Таборових записках» під час поселення на Колимі. - До кімнати підселяли п’яниць (це вони згодом виявилися свідками на новому процесі). Вони пили, і мені в кімнаті один із них навіть помочився в чайник. Коли я протестував, мені казали: «Молчи, а то опять попадешь, где был». Я вимагав відселити їх – це нічого не давало. Я намагався знайти десь кімнату – мені було заборонено це зробити. Стало відомо, що КДБ, міліція, партком старанно нацьковують проти мене людей. Одному з них, наприклад, запропонували підкласти в мої речі рушницю або ніж, іншому – підпоїти мене. За це обіцяли винагороду – 1500 крб. (тобто дві місячні зарплати колимські). А до якого стану? Аби лиш запах був – відповіли йому…».

Хіба й сьогодні не так? Чи не за тим же кадебістським рецептом вербують «тітушків» і звозять до Євромайдану бомжів кримінальних злочинців для провокацій?

«…Провокацій побільшало, - писав Стус. - Одного разу після тяжкої застуди я випив із іншими 100-150 г коньяку, ще не знаючи, що то мені заборонено. Міліція тут же довідалася про це – і почала чигати на мене. Коли увечері, вже перед сном, я вийшов на хвилину з гуртожитку, – на мене накинулася міліція і повезла у витверезник. Я заявив, що почну політичну голодівку протесту, якщо вони не припинять комедії. Лікар, викликаний до міліції, встановив легке сп’яніння (...) Я сів писати протест прокуророві. За цей час напасники переграли ситуацію: відвезли мене до гуртожитку. Після цього я й довідався, що міліція вирішила оформити мене на примусове лікування од алькоголізму – їм потрібен був хоч який епізод (…) Повертаючись увечорі з роботи, я не раз заставав зламані двері. Отож, довелося звернутися до прокурора із спецзаявою: якщо в моїх речах буде виявлено зброю, вибухові речовини чи золотий пісок і т. д. – то буде наслідком реалізованої провокації…».

Чи це не рецепт сьогоднішніх розправ над євромайданівцями та іншими незгодними? Чи не нагадує це сьогоднішнє звинувачення у пиятиці на адресу побитого Юрія Луценка?..

Таких запитань безліч. Чи став би він політиком, депутатом, як Павличко чи Драч? Чи зміг би емігрувати, як сестра його друга й соратника Надія Світлична? Що сказав сьогодні би Василь Стус своєму синові Дмитрові, який прийняв від влади пропозицію очолити Національний музей Шевченка? Чи відмовився б Василь Стус від Шевченківської премії, як Василь Шкляр, і від звання Героя України, як Ліна Костенко? (обидві ці відзнаки Стусові присвоєно посмертно).

Що сказав би Василь Стус про сьогоднішню діяльність свого колишнього адвоката Віктора Медведчука? (на суді 1980 року 26-річний адвокат Медведчук сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але попросив звернути увагу, що підзахисний Стус, працюючи у 1979–1980 рр. на підприємствах Києва, виконував норму; крім того переніс тяжку операцію шлунка... Згодом Медведчук пояснював, що захистити Стуса було неможливо, бо рішення насправді ухвалювалося не в суді, а в партійних інстанціях і КДБ…). А де і як судові рішення ухвалюються сьогодні?

Як зреагував би Стус на «зміну орієнтирів» деяких чиновничків, зокрема й на рідній Гайсинщині, які спочатку під час поминальних заходів проганяли з Рахнівки дисидентів і письменників, вигукуючи: «Ви вшановуєте зека!», а за кілька років покладали квіти і «штовхали промови» на честь «нашого видатного земляка Василя Семеновича Стуса»? Може, спитав би сьогодні, чи не муляють їм очі портрети іншого зека?.. І ще питання: чи так би вшановувала сьогодні влада 76-річного Василя Стуса, якби він був живим?

Василь Стус народився в Рахнівці Гайсинського району на Вінниччині напередодні Різдва, 6 січня 1938 року. Загинув у вересні 1985-го в карцері Мордовського табору в Росії. Оскільки 6-го січня прийнято зустрічати Різдвяну зірку вдома, то пам'ять Стуса вшановують у день його святого покровителя – 13 січня, на Василя. От і нині ми чуємо з чиновницьких уст про «дороговказ Василя Стуса», про «Стусові заповіти» і про те, що треба «звіряти всі свої кроки за творчістю Стуса»… І знову постають питання. Хіба таке він вам заповідав? Хіба Стус заповідав грабувати народ, нищити мову, бити журналістів і студентів на площі? Заповідав продатися сусідній державі, розплодити корупцію, судити невинних, а винних відпускати з мільйонними статками? Невже Стус заповідав вам так організовувати вибори? Заповідав жити в таких палацах? Чи це Стус вам заповів закон про «больше трех не собираться», про можливість судити людину заочно, про необхідність купувати sim-карту за паспортом, про можливість закривати газети, телеканали і сайти без суду? Може, насправді ви живете не за заповітами Стуса, а за заповітами тих, хто його знищував?

Можемо лише здогадуватися, що робив би Стус сьогодні. Але, звісно, кожен має поставити питання і самому собі: чи зміг би я так, як він тоді, - встати і в очі диктатурі сказати? І зробити так, як сказав. І що я роблю сьогодні? І чи не написав би я донос на Стуса, якби сильно притисли?

Галина Сегеда

Джерело: 
Мій Кіровоград