Кіровоград: особливості місцевого шопінгу

Шопінг – одне з найголовніших занять жінок. Розвернутися в Кіровограді їм є де: нові магазини стрімко обживають сирі підвали, тротуари, газони, зупинки, колишні квартири та офіси, витісняють собою дерева та квітники. Поточна економічна ситуація виштурхала за прилавки стільки народу, що тепер у нас продавців стало чи не більше, ніж покупців. За таких умов кожен клієнт на вагу золота, його треба заманювати, спокушати, зачаровувати, огортати ніжністю і носити на руках, аби він щось купив саме тут, а не в конкурента. І продавці стараються.Часто так, що від них хочеться втекти навіть тоді, коли товар потрібен до зарізу. «Девочки, подходите, выбирайте, спрашивайте!», – лунає хор одноманітних вигуків по базарних рядах. Ніби «дєвочки» самі не підійдуть і не запитають, що їм потрібно. «Может, что-то подсказать?», – традиційне питання в більшості магазинів. Тобто ти така тупа, що без підказки не обійдешся. «Что вас интересует?», – теж популярне питання.

Чесно? Мене цікавить спокійно обстежити що тут є, подумати,чи варто таке купувати, подивитися на аналоги і робити це без стороннього втручання! «Вам на подарок? Для мужчины? 52 размер? А прошлый раз вы брали 50-й. Ваш муж шо, поправился? Или это для другого?» Комшар, я прийшла товар подивится, а не давати інтерв`ю і розголошувати свою біографію! Заходжу у секцію жіночого одягу разом з дамою… скажімо так, разів у два з половиною ширшою від мене. Вона прямує до вітрини з джинсами, але продавщиця перепиняє їй шлях гучним вигуком: «Женщина, вы шо, не видите, шо это подросток?» Перекладаю: вона сказала, що то джинси маленького розміру, що тітці вагою понад центнер, яка вже далеко не підліток, такі моделі не світять ніколи, отож треба роззути очі, засвоїти це і не топтатися тут даремно. Тобто ти стара, товста та ще й дурна. Про те, що у відвідувачки вдома може в кожному кутку сидіти по «подростку» і чекати обновки, продавщиця (сама далеко не тінейджерка і не 90х60х90) не подумала.

У іншому відділі жінка довго обдивляється кофтинку, уточнює ціну, приміряє і питає продавщиці: «Ну як воно зі сторони?» Продавщиця корчить зневажливу гримасу, єхидно шкірить зуби і пирхає: «Женщина, это, конечно, вам решать, но если бы моя мама такое надела, мне было бы смешно!» А що, цілком може бути, якщо мама кікімора, то на ній усе буде недолуге. Одначе тут малося на увазі, що така модель клієнтці не по віку. Хоча паспорт вона не показувала. І то лише на дитячих речах деякі виробники зазначають, на скільки вони років. Дорослі зазвичай орієнтуються на розмір.

«Женщина, вам сюда», – скеровує продавщиця статечну жінку у відділ з написом «Большие размеры». Якого біса? А може, та жінка хоче купити одяг для когось іншого? А може, її хтось попросив подивитися, чи є там така-то річ? Або ще варіант: відвідувачка в двері, а продавщиця їй межи очі: «У нас для вас ничего нет, у нас молодежка и дорогие брендовые вещи!» Уже клієнтку «обміряла», «зацінила», зважила її гаманець і дала зрозуміти, що та нікчема і не гідна такого крутого товару.

«Девушка, мы баталы не возим!» Глибинний сенс цієї зашифрованої фрази доступний лише дамам, чиї організми успішно засвоюють усе з`їдене. «Батали» – це не просто брюки неосяжного розміру. Вони обов’язково позбавлені будь-якої фурнітури, фігурних строчок, аплікацій – просто зшиті докупи дві труби ТЕЦ. Якщо ти розпаслася до баталів – ти людина кінчена, на тобі тавро, мода об’їде тебе десятою дорогою… і тобі не полінуються про це нагадати!

Моя знайома з неформатними габаритами немало настраждалася від продавців і навчилася влучно відбивати атаки коментаторів її ваги та об`ємів. Недбало перебравши тремпелі з платтями, вона демонстративно випереджає репліку продавщиці «Шо вы смотрите, это же маломерка»: «Ну, я бачу, що у вас тут усе для дистрофіків, а для гарних що-небудь є?» Або інакше: «Чи є одяг для людей, яких ще не встиг загризти солітер?»

Як правило, чіпляються до покупців у магазинах, куди мало хто заходить. А таких, за мінусом продуктових, більшість. Продавцям нудно, хочеться елементарно поговорити з кимось. Говорильня у вищезгаданому стилі здебільшого закінчується втечею потенційного покупця. Якщо мені треба купити товар, який є всюди (мило, пральний порошок, зубну пасту і т.п.), то серед відомих мені магазинів вибираю ті, де продавці зазвичай мовчки сидять як мишки в нірці і не звертають на мене уваги. Я не ображаюся на них – відпочиваю і насолоджуюся свободою безперешкодного вибору покупки. Коли треба буде щось спитати, я безцеремонно відірву продавщицю і від поїдання бутерброда, і від блукання по Інтернету, і від телефонних з’ясувань стосунків з бой-френдом. І ось тут уже я люблю, щоб говорили! Щоб детально розповіли мені, наприклад, хто виробляє цей диван, який у нього наповнювач, який механізм розкладки,чи можна отут зробити коротше, тут вище, цю подушку одягти у велюр, а цю взагалі прибрати…

…А мені не далі як учора на подібні запитання щодо вподобаної тахти продавець відповів так: «Судя по тому, какая на вас шуба, вы могли бы себе позволить вещь посерьезнее этой дешевки»…

За матеріалами медіапорталу "АКУЛА"

Джерело: 
Рідний Кіровоград