Дурість проводити паралелі із Євромайданом і нинішніми акціями

На правах того, хто Євромайдан відбув від дзвінка до дзвінка напишу чому. Текст буде довгий, але впихну сюди усе важливе.

1. Учасників Революції Гідності об'єднували потужні ідеї порядку денного країни. Вони назріли від безвиході і перевтоми. Від того, що "почую кожного" перетворилося в наєбу і пограбую усіх. Від неконтрольованого насилля силовиків проти жінок і дітей. Проти політичних судів. Проти насильного затягування України в тайожний союз і претворення у сабміссива РФ. "Революція або смерть", "Я тут не за гроші", "Януковича в ж...у, Україну в Європу!", "Батя, давай до свиданья!", "Рабів до раю не пускають!". Нема на нинішніх вуличних акціях потужної об'єднавчої ідеї для всіх. Яке скасування депутатської недоторканості, коли вся країна бачила як депутати різних фракцій із пулом адвокатів ходили на регламентний комітет аби її зберегти? Яка реальна виборча реформа, якщо протоколи у підсумку рахуватиме прострочений і зашкварений Охендовський? Який антикорупційний суд, якщо у нас сепари виходять на свободу, а Неля Штепа вільно роздає інтерв'ю і готується до мерства.

2. Поштурхали Гелетея. Вломили Барні. Кинули яйцем у Гончаренка. Можна не любити всіх цих осіб, критикувати, доводити до сказу. Але Євромайдан нікого не бив, не ловив і не пропагандував насилля. Шуфрича ловили уже ПІСЛЯ. Голів ОДА кидали до смітників ПІСЛЯ. Люди в балаклавах заходили до держустанов ПІСЛЯ. Це зараз Семенченко з шашкою -- "революціонер". В грудні 2013 його б відпиздили за дискримінацію ідеї мирного потужного життєздатного протесту проти влади.

3. Лідери вирішують усе. Можна було по-різному ставитися до лідерів Євромайдану: Турчинова, Тягнибока, Кличка, Яценюка і присталого до них Порошенка, але це це не Лещенко, Парасюк, Заліщук і Семенченко. Оці нинішні зірки -- особи з негативним індексом довіри. Без історії. На побігушках і харчах спонсорів. Для першої четвірки неконтрольований Євромайдан став викликом: політичним, психологічним, з моральним вибором. Не вони вели мільйони людських мас, народ диктував їм умови, як представникам офіційної опозиціі. Для нинішніх вожаків -- акції 17 жовтня привід для особистого піару і становлення політичної самостійності. Захистом і роллю провідника інтересів народу там не пахне.

4. Чула багато нарікань на жахливі поліцейські кордони і свавілля. Нащо так брехати. Прохід трьох рамок в центрі у мене зайняв хвилин 10. При чому із супроводом "можна подивитися ваші речі, будь-ласка", "гарного дня". Кажу як людина, яка бачила, що таке реальний беркут на судах, на виборах 2012, і в часи Євромайдану. Нині я почуваюсь в Києві комфортно. У 2013 в мене поцупили два телефони тітушки, кілька разів доводилось тікати від штурмів і коли вночі я поверталась із прес-штабу Євромайдану було щастям, що не задушили, не зґвалтували чи не пограбували ще більше. Уже не кажу, що на телефон десятками щодня приходили дзвінки і смс із погрозами. Зараз таке є? Якщо нема, не брешіть.

5. Головне, що було на Євромайдані. Туди немодно було ходити із новенькими партійними прапорами. Ставити на передні ряди бабушок і хлопчиків спортивного типу. На Євромайдан приходили жінки в норці, студенти в кросівках на босу ногу, міцні мужики в кіптяві, безвусі хлопчики. Без бабла. Не за інтереси Лещенка і Семена. За ідеї із п.1. За стратегічний вибір країни. І порядок денний, який став ключовим, коли потім постала загроза фейкових республік і окупації більше за Крим та частини Донбасу.

Marina Daniluk-Yarmolaeva
Джерело: 
Мій Кіровоград

Комментарии

Добавить комментарий