Бійці ІДІЛ в українських в’язницях

08/06/20 09:06 Публікації

Загроза ісламського тероризму здається більшості українців чимось абстрактним. Люди вважають, що якщо у нас поки не було подібних терактів, то так буде завжди. Проте, колись і у Франції терактів не було, а нині рахунок вбитих і поранених йде на тисячі.

Справжня сфера діяльності мусульманських організацій часто надійно прихована від стороннього ока. Проте в тюремній камері складно приховувати свою сутність, і майже завжди в умовах неволі людина проявляє себе такою, як є насправді.

Одного осіннього дня 2016 року двері нашої камери відчинилися і до неї увійшов новий мешканець. Він із самого початку відрізнявся від інших. Нетипова зовнішність — високий, кремезний, чорнявий, з густою бородою без вусів. Він був одягнений у вкорочені штани і просторий чорний балахон. Баландери несли за ним кілька сумок і великий телевізор.

Дауд переїхав до нас із іншого корпусу і був він, як неважко здогадатися, мусульманином. Я вже раніше зустрічав мусульман у в'язниці і майже всі вони ставилися до своєї віри суто формально і були такими лише за назвою. Називаючись мусульманами, вони вживали алкоголь і наркотики, курили і їли сало, що суворо засуджується ісламом. Проте Дауд поводився зовсім інакше.

Він 5 разів на день здійснював намаз, уникав свинини і шкідливих звичок, багато часу читав релігійну літературу і був дуже товариський. За національністю він був курд; народився в Азербайджані, а згодом встиг пожити у Туреччині та низці європейських країн. Він вільно говорив російською, англійською, турецькою та арабською мовами. Співробітники Служби Безпеки України затримали його, коли той їхав по Харкову на дорогому позашляховику з пістолетом Глок за поясом. Звинуватили його у фінансуванні тероризму. Суть звинувачення полягала в тому, що він допоміг якомусь громадянинові Сирії житлом і фінансами, а пізніше купив йому квитки до Казахстану, де той когось підірвав.

Дауд стверджував, що не винен і просто допомагав своїм друзям. Він жив у Харкові близько двох років і подібною допомогою займався системно. У свої 23 роки вже встиг стати батьком двох дітей, яких народили йому його дружини. Обидві вони були українками, їх Дауд навернув в іслам. Свою проповідницьку діяльність він не припиняв і у в’язниці — активно намагався завербувати співкамерників до лав мусульман.

Незважаючи на напускну релігійність багатьох ув'язнених, навряд чи можна назвати їх справді віруючими. Їх спільну позицію прекрасно ілюструє приклад ХТЗ — наркомана, прозваного так на честь Харківського тракторного заводу — району його проживання до арешту. ХТЗ, потрапивши у в'язницю, насамперед попросив дати йому Біблію. На моє питання — чи читав він її раніше, ХТЗ відповів негативно. Він був далеким від релігії, не ходив до церкви і навіть зовсім не читав книг, але взяв до рук Біблію з нехитрим розрахунком — "раптом, якщо її читати, Бог допоможе вийти із в'язниці".

Дауд помилково вважав своїх співкамерників справжніми християнами і будував свою пропаганду на м'якій демонстрації переваги ісламу над християнством. Слово він доповнював щедрістю — його «брати» з волі регулярно надсилали багаті, навіть для нашої неголодної камери, передачі.

Кілька його «братів» так само сиділи в нашому слідчому ізоляторі. Всі вони активно пропагували іслам, а до моменту нашої зустрічі встигли завербувати кількох ув'язнених, у тому числі Шило — наглядача за нашим корпусом. Шило був старим рецидивістом і великим аматором «вінта» (первітину). Незрозуміло, як він поєднував суворі релігійні норми і наркоманію, а також наскільки глибокою була його віра, але я неодноразово бачив, як він у тюбетейці і з чотками, покритими арабською в'яззю, підходив привітати Дауда.

Спочатку Дауд намагався створити образ ісламу як мирної релігії, однак побачивши, що я добре орієнтуюсь у реаліях сирійської війни, запропонував подивитися відео бойових дій. У нього з собою була flash-карта з записами «Ісламської держави» — незабаром вся камера на великому екрані спостерігала, як відбуваються битви в далеких пустелях і містах.

****

Дізнавшись про мій інтерес до іноземних мов, Дауд запропонував свою допомогу у вивченні арабської. Особисто йому мови давались легко і російською він говорив майже без акценту. Наше спільне перебування було коротким — лише кілька тижнів. Далі алфавіту та деяких слів з арабської я просунутися не встиг. Зате одного разу після таких уроків Дауд з неприхованою гордістю повідав мені, що був у Сирії і навіть брав участь у бойових діях проти військ президента Башара Асада.

Він проник туди нелегально, перейшовши кордон з Туреччиною. Його батько і брат вже билися на той момент у лавах «Ісламської Держави». Брат був рядовим бійцем, і згодом загинув у бою, а ось батько обіймав посаду аміра прикордонного міста Аль-Баб. Це місто вважалося неофіційною столицею «Амніята». Найбільш близьким аналогом її можна назвати "Надзвичайний Комітет" — основу всіх радянських і пострадянських спецслужб. З арабської «амніят» перекладається як «безпека». У функції цієї організації входили розвідка і контррозвідка, утримання полонених і виконання смертних вироків, терористичні дії в інших державах. Можливо, саме за завданням «Амніята» мій співкамерник облаштувався у Харкові.

Свої слова Дауд часто підтверджував фотографіями і відео. Незмінно розповідаючи про ту війну, він завжди був радісний і лише одного разу глибоко засумував. У ході масштабного наступу, турецька армія змогла оточити Аль-Баб, а потім взяти штурмом, у ході якого велика частина міста була зруйнована. Батько Дауда пропав безвісти при відступі.

У Дауда був якийсь конфлікт з начальником оперчастини. Він хотів сидіти у конкретній камері, а його туди переводити категорично відмовлялись. Через це він нервував і одного дня, на мій превеликий подив, закурив. На сповнені здивованості питання Дауд відповів, що віра впала. За його словами іман — рівень віри у мусульманина — міг як підніматися, так і падати, приводячи до різних вчинків. Після цього він зібрав речі і з першим відкриттям дверей вийшов з камери. І цим ще більше здивував.

Ув'язнений, який самовільно йде з камери, згідно понять вважається "ломовим". Ломові мають вкрай низький соціальний статус і такі дії усюди зустрічають засудження блатних. Зазвичай так чинять ті, хто зазнає у камері знущань або побоїв і не має сил чинити опір. Побутує навіть жартівлива приказка: "Ломовий, зате живий". Ми очікували бурхливої реакції блатних на цей несподіваний вчинок, однак ті сказали, що нічого страшного не сталося, братва в курсі, а Дауд — не ломовий. Особливо активно його захищав новоспечений член мусульманської громади Шило.

На території харківського СІЗО стоїть невелика церква. Її збудував у середині двотисячних якийсь бізнесмен в обмін на надані йому начальником СІЗО послуги. Більшість часу вона закрита і мені відомо лише кілька випадків її використання у зв'язку з різними знаменними подіями, начебто одруження ув'язнених. Один з моїх співкамерників, віруючий християнин, якось протягом півроку намагався потрапити туди, але безуспішно.

Незадовго до свого відходу Дауд дізнався, що я знайомий з деякими народними депутатами і пропонував мені з їх допомогою перетворити церкву на мечеть. За його словами християни нею всеодно не користуються, а мусульманам вона дуже знадобилася б. Незважаючи на всі його вмовляння, від участі у цьому проекті я відмовився.

Лише мала чисельність мусульман наразі є перепоною для захоплення ними влади в українських в'язницях. Значно гірша ситуація у російських в'язницях, де мусульманські організації (джамаати) розрослися до такої міри, що стали здатні не лише інтегруватися із блатними, але й місцями відкрито кинути їм виклик. Коли до одного мого знайомого російського політв'язня з черговими розпитуваннями з'явились співробітники ФСБ, то він замість відповіді сказав їм, що поки вони ловлять вигаданих екстремістів-націоналістів, у них скоро шахіди прямо посеред зони будуть вибухати.

****

Безвідповідальною і навіть злочинною слід назвати політику нашої влади щодо ісламської загрози. Лояльний до ісламізації курс минулого президента не змінений і за нинішнього. У якості полонених нам намагаються повернути членів радикальних мусульманських організацій, на кшталт Хізб-ут Тахрір, чия ідеологія відрізняється від Ісламської держави лише тим, що ІДІЛівці закликають ввести шаріат тут і зараз, із застосуванням відкритого насильства, а хізбутівці хочуть нав'язати його поступово.

Небажання вчитися на чужому негативному досвіді, а часом його свідоме копіювання — відмінна риса українських політиків. Коли держава сприяє будівництву мечетей у своїй столиці, то зростання числа їх відвідувачів і рівня їх радикальності — лише питання часу. Наші співгромадяни вірять, що ісламський терор їх не торкнеться. Жителі Брюсселю, Лондона, Москви і Парижа теж в це вірили, поки шахіди не почали вибухати у них на вулицях, в аеропортах і у вагонах метро.

Артем Дериглазов

Джерело: 
Мій Кіровоград