Дві подруги у селі Панчеве на Кіровоградщині організували волонтерський рух, облаштували для переселенців вже 50 порожніх хат і навіть зареєстрували благодійний фонд. Про те, як маленька ініціатива допомагає багатьом людям, розповіли «Тексти», передає МК.

«Коли я дзвонила Тані й питала, що ми будемо винні, бо в нас немає грошей, вона сказала: "Ви просто доїдьте живими й усе". І ці слова залишаться зі мною назавжди», – каже зі сльозами на очах харків’янка Тетяна Кудрявцева.

Гавкіт не припиняється. Усі стрибають, туляться й облизують. Бері, Ося, Мірейка, Мейсон, Ася, Юся, Тішка, Тошка, Кнопочка і Марсік – це лише частина собак, які живуть у цій оселі. 

У Панчеве – село неподалік Кропивницького – вона з родиною потрапила випадково, коли в квітні рятувалася з родиною й цілим звіринцем з харківської Салтівки – району, який активно обстрілюють росіяни.

Замість ресторану – волонтерський пункт

Посеред села Панчеве красується однойменна крамниця. Поряд – велетенський лелека.

У старій будівлі колишнього ресторану навпроти лелеки розташований склад гуманітарної допомоги місцевого благодійного фонду – першої в історії села громадської ініціативи, яку в лютому організували подруги Тетяна Боськой Віта Панкул. До 24 лютого їхньою роботою було домашнє господарство та побут власних родин. Віка має двох дітей, Таня – четверо.

«Перші днів п’ять після 24 лютого ми плакали, а потім зрозуміли, що треба щось робити», – зізналася Тетяна.

Почали з того, що разом з іншими односельцями почали готувати тушонку й сало для захисників. Але коли в село почали прибувати люди з інших областей – зрозуміли, що їм теж потрібно допомагати. 

«Наші діти сплять у своїй постелі, граються власними іграшками. Їдять те, що люблять. Роблять те, що робили й раніше. А ось у інших дітей цього немає», – пояснює Таня.

Для координації роботи дівчата створили два окремих чати: один лише для переселенців, інший – для всіх мешканців села Панчеве. У другому зібрали місцевих і дітей, і старших – туди пишуть, де і чим потрібно допомогти.

Волонтерки допомогають не тількии вимушеним переселенцям, а й захисницям та захисницям, адже з їхнього села зараз багато хто служить на передовій. Наприклад, люди зносять продукти, дівчата в шкільній їдальні печуть печиво та кілька разів на тиждень ящики зі смаколиками відвозять у Новомиргород – центр громади, звідки все йде «на передок». Долучаються до допомоги і вимушені переселенці у селі: за першим дзвінком біжать і щось розвантажити, і поскладати чи прибрати.

Хата «під ключ»

«У нас є так звані рідкі шпалери, які нас постійно виручали», – жартує Таня й показує білу в зелену клітинку з квітами клейонку – один із ключових матеріалів для ремонту на швидку руку. Саме так, за допомогою клейонки й степлера, прикрашали стіни там, де не було іншого швидкого варіанту.

За час повномасштабного вторгнення в село приїхало близько 250 людей. Більшість перебували кілька днів і їхали далі, але частина залишилася. Першими в село прибули «знайомі знайомих», які рушили далі, але у фейсбуку написали відгук про те, як їх прийняли в селі.

Сюди приїздять люди, у яких не так добре з грошима, щоб орендувати житло десь на заході країни. Зараз тут проживає близько 70 родин.

У селі, де мешкає близько двох тисяч людей, немає гуртожитків, але є багато порожніх хат. Тому дівчата вирішили, що можуть дати дах над головою тим, хто був змушеним покинути свої власні домівки.

Хата у Панчевому: до і після ремонту

Старі глиняні хати не мають сучасних ремонтів і вигод. Щоб зробити їх теплішими й затишнішими, дівчата взялися доводити все до ладу. Приєднувалися до них і друзі.

«Вантажимо у свої автівки віники, каструлі, постіль, охочих допомагати – і їдемо доводити до ладу будинок, — каже Тетяна. — Заходимо в хату й думаємо: "Боже, ні, треба шукати щось інше". А потім постоїмо, посміємося – і за роботу».

Коли у березні прибувало більше людей, то за день могли облаштувати навіть два-три будинки.

«Люди дзвонять і просяться заселитися. Кажу дівчатам, вони вже з ніг валяться, але що робити? Усі ставали й дружно працювали», – згадує Віта.

Порожня хата до і після облаштування від волонтерок

Ставили собі за мету не лише прибрати в будинках, а й дати найнеобхідніше: посуд, ковдри з подушками, постільну білизну, матраци, деякі меблі.

Невіддільним елементом дизайну стали килими на підлозі та стінах. Їх звозили з усіх усюд, зокрема і з Кропивницького. Ставили польові рукомийники, бо ж водопровід не всюди є, а мити руки десь треба. Згодом закупили й нові електроплити та бачки для душу.

Так волонтерки облаштували близько 50 хат.

Офіційно волонтери: як реєстрували благодійний фонд

У складі гуманітарної допомоги навпроти того самого залізного лелеки лежать охайно складені і пофасовані одяг, речі, дитяче харчування та іграшки.

Як виявилося, у вимушених переселенок з дітьми є спільна фейсбук-група, через яку шириться інформація про кропивницьких благодійниць. 

«Зараз маємо вже посилочки, які поїдуть у різні напрямки по всій країні. Є дитяче харчування, памперси, дитяче печиво і фруктові пюре, одяг та іграшки. Це все й пакуємо», – каже Таня.

Віта і Таня зізнаються, що іноді самі падали духом, коли від фізичної праці постійно боліли руки, коли писали в сільський вайбер-чат, а ніхто не приходив допомогти. Але наступного дня збиралися з силами та знову бралися за роботу, бо не могли собі дозволити підвести тих, хто на них поклався.

У квітні офіційно зареєстрували «Панчевський благодійний фонд Прихисток». Дуже хвилювались, чи варто це робити, але зважилися, бо хоч куди зверталися, всюди в них просили офіційного листа. Зараз мають офіційну реєстрацію, печатку й рахунки, на яких, щоправда, поки що порожньо.

Так отримали допомогу від благодійної організації «Сильні разом» з Хмельницького, Фонду Маші Єфросініної, Nestle – для переселенців і техніку й одяг для військових односільчан від компанії «Велта».

Поки балакаємо, приходить невисокий і худорлявий чоловік у робі. Міша з Харкова, якому разом з родиною, а також купою своїх та сусідських тварин довелося евакуюватися з рідної домівки через обстріли російських загарбників.

Урятований «звіринець»

Дружина Міші Тетяна Кудрявцева розповіла, що вони і не думали виїжджати зі свого міста, хоча більшість мешканців її дев’ятиповерхівки на той час вже залишили оселі. Усі думали, що їдуть ненадовго. Навіть не забрали улюбленців, а лише залишили ключі сусідам, щоб ходили годувати.

Але в середині квітня обстріли посилились і родина зрозуміла: треба рятуватися. Чоловік, дружина, 14-річний син і бабуся, а ще 16 собак та інші тварини втрамбувались в одну машину й поїхали в нікуди, навіть без речей. Але тварин, серед яких троє власних лабрадорів, покинути не змогла.

Тетяна Кудрявцева

«Оце сусідські собаки, оцей хлоп – підвальний. Ну, але вже всі наші», – показує собак Тетяна.

Заїжджали чи не в кожне село дорогою, але єдине, що їм могли запропонувати – нічліг у шкільних спортзалах. З тваринами туди не заїдеш. Знайшли житло під Кременчуком, але там у них попросили так суму, якої родина не мала. Якось відшукали контакти паничівських волонтерок і попросилися сюди.

Тетяна Кудрявцева згадує, що коли зайшла у двір у Панчевому, то серце одразу тьохнуло. Перед вікнами росла така сама троянда, як і біля їхнього дому.

«Я була просто шокована, коли їх побачила по приїзді. Люди приїхали взагалі без нічого. Дитина була в кімнатних тапках. Узяли лише документи й харчі для тварин», – згадує волонтерка Тетяна.

Собаки – це не все господарство. Є тут і хом’ячки, й шиншила, яка розродилась у дорозі, черепаха та рибки.

Волонтерки шукають наразі для них підтримку від зооактивістів, бо родина разом з тваринами мешкають у маленькій хатині. Вігукнулося кілька благодійників, але постійна потреба залишається. 

Думають, як прогодують тварин. За місяць на собак різної масті – є і лабрадори, і французькі бульдоги, і шпіци — йде близько 30 кг корму.

Родина з Харкова планує залишитись у селі на зиму. Міша, чоловік Тетяни, вже знайшов роботу в місцевій бригаді зварювальником.

А дівчата-волонтерки думають, як підготуватися до зими, адже в облаштованих хатах лише пічне опалення, а дрова нині подорожчали. І за потреби готуються приймати нових мешканців у селі.