Чи посварить євроінтеграція Україну та Західні Балкани?

28/05/22 03:05 Політика, Думка

Навіть попри безмежні мужність і героїзм українського народу, який захищає від рашизму не тільки Україну, а й Європу, дехто в цій самій Європі не наважується визнати європейську перспективу нашої країни та зголоситися надати їй статус кандидата в члени ЄС. Ба більше, придумуються якісь дивні аргументи, аби пояснити, чому ЄС не зможе цього зробити принаймні на червневому саміті. Зокрема з Берліна, Відня, Парижа, Гааги нам розповідають про «балканську чергу». Мовляв, країни Західних Балкан — ЗБ-6 (Албанія, Боснія і Герцеговина (БіГ), Косово, Північна Македонія, Сербія, Чорногорія) вже давно чекають, і буде «несправедливо» й «помилково», якщо Київ їх випередить. Далі всіх пішов французький держсекретар з європейських справ Клеман Бон, який вважає, що Україні потрібно 10–15 років для досягнення членства, тому й недоцільно розглядати «українське питання» на червневому саміті Євросоюзу.

Чому окремі члени Євросоюзу намагаються загальмувати це питання і протиставити Україну всьому регіонові? Можливо, хтось із глав країн-членів ЄС виконує «замовлення» російського лідера. Дехто, напевно, вбачає небезпеку в розширенні ЄС ще на 40 мільйонів людей та понад 600 тис. кв. км. Але ЄС не бачив небезпеки, коли впродовж «п’ятої хвилі» розширення у 2004–2013 роках прийняв 13 країн зі 108 мільйонами населення. То невже когось лякають усього 40 мільйонів українців? Українці, орієнтовані на створення власноруч кращого життя, з доброю освітою та вмінням працювати, можуть стати ще одним, новим «двигуном» для ЄС. Не загрозою. І точно не причиною неотримання в червні статусу країни-кандидата.

Біг на місці

Чи справді буде «несправедливо» стосовно країн ЗБ-6 надати Києву статус країни-кандидата? Подивімося на нинішні успіхи держав цього регіону в євроінтеграції. Заодно нагадаємо, що ЄС, як мінімум, тричі підтверджував європейську перспективу ЗБ-6 і жодного разу не пообіцяв її Україні. Погодьтеся, це точно несправедливо.

У лютому 2018 року ЄС схвалив Стратегію розширення та розподілив шість країн на три групи, залежно від ступеня виконання домашніх завдань у контексті євроінтеграції та успіхів у виконанні acquis communautaire, тобто адаптації внутрішнього законодавства до права ЄС по 35 главах.

На думку стратегів із ЄК, пари виглядають так: Албанія та Північна Македонія (П.Македонія); Сербія та Чорногорія; Боснія і Герцеговина та Косово.

Албанія та Північна Македонія. Перша з них отримала статус країни-кандидата у 2014-му і за шість років виконала всі підготовчі умови. В березні 2020-го Єврокомісія рекомендувала розпочати вступні переговори, які вже неодноразово відкладалися. 21 травня голова європейської ради Шарль Мішель знову підтвердив готовність Албанії до початку вступних перемовин із ЄС. Але коли вони розпочнуться, поки що не може сказати ніхто.

Північна Македонія стала кандидатом у 2005 році, і через 15 років ЄК вирішила, що й вона готова почати переговори щодо вступу разом із Албанією. Але тут прокинулася Болгарія, яка заблокувала початок переговорів, висунувши низку історико-лінгвістичних вимог до Скоп’є. Вже другій рік дві сусідні країни намагаються досягти компромісу, але віз і нині там.

Таким чином Болгарія заблокувала початок переговорів відразу для двох країн — Албанії і П.Македонії, а отже й набуття ними членства. У Брюсселі розводять руками: нічого не можемо вдіяти, країни мають домовлятися. Як наслідок — посилення в країнах ЗБ-6 євроскептицизму, що межує з розчаруванням.

Сербія та Чорногорія. Ще у 2018 році їм прогнозували, що 2025 року вони стануть членами ЄС.

Сербія має статус країни-кандидата з 2012 року, переговори йдуть по 18 главах aquis communautaire, та лише по двох главах вони завершені. Так собі результат, не дуже оптимістичний. Це підтвердив критичний звіт Єврокомісії за 2021 рік щодо виконання Сербією своїх завдань. У ньому відзначено відкочування з питань забезпечення верховенства права та прав людини, свободи медіа та інших.

Але найбільше Брюссель дратує намагання президента Александара Вучича всидіти на двох стільцях — і гроші з фондів ЄС отримувати, і з Путіним дружбу водити. Саме тому ряд депутатів Європарламенту в березні нинішнього року запропонували заморозити переговори з Сербією, якщо вона не змінить проросійську позицію та не підтримає санкції ЄС проти Росії. Керівники ЄК неодноразово зазначали, що Вучич і далі може втілювати в життя путінську модель, але має визначитися з напрямом розвитку країни та перестати прикидатися, що він рухається до членства в ЄС.

Зберігається і проблема визнання незалежності Косово, без чого важко уявити наближення Белграда до Євросоюзу. Тобто стати членом ЄС у 2025 році Сербії поки що проблематично.

Чорногорія з 2010 року має кандидатський статус і відкрила переговори по всіх 33 главах (по двох главах вони не були потрібні). Але ефективність, як і в Сербії, не дуже висока, — закрито лише дві глави.

Доповідь ЄК за 2021 рік відзначає, що після динамічного руху в попередні роки відбувалося тупцювання на місці. Знову вказується на відсутність результатів у боротьбі з корупцією, організованим криміналом, «відмиванням» грошей, на брак співробітництва між державними інституціями та громадянським сектором тощо.

Уряд Крівокапича практично зупинив євроінтеграцію країни й залишив своїм наступникам купу проблем, чому були ради на Росії. Новий уряд, обраний у квітні, отримав проблеми, які ставлять під сумнів набуття членства в ЄС у 2025 році.

БіГ та Косово. Не буде великою помилкою оцінити їх у євроінтеграційному забігові як аутсайдерів.

БіГ у 2016 році подала заявку на вступ до ЄС і відразу отримала опитувальник, відповіді на який підготувала у 2018 році, але вони не задовольнили ЄК, і досі жодна з глав aquis communautaire не закрита. Щорічні висновки ЄК не залишають сумнівів — країна не готова ані до статусу країни-кандидата, ані до вступних переговорів. І взагалі про яку євроінтеграцію БіГ можна говорити, коли після останніх виборів, практично, не працює уряд, а країна перебуває на межі розколу.

З Косово загалом усе просто: незважаючи на підписану в жовтні 2015 року Угоду між ЄС і Косово про стабілізацію та нормалізацію, реальних кроків на цьому шляху Приштина не зробила. Причин багато, але принципово важливих, які блокують євроінтеграцію країни, дві — невизнання незалежності Косово п’ятьма країнами ЄС та неврегульованість відносин із Сербією.

При цьому саме в Косово зберігається найвища підтримка курсу на інтеграцію в Євросоюз і НАТО. Приштина приєднується практично до всіх антиросійських санкцій. І надає чималу допомогу Україні в захисті від російської агресії, наприклад у підготовці фахівців з розмінування, передає гуманітарні вантажі та приймає біженців з України.

Як бачимо, євроінтеграція ЗБ-6 не дуже динамічна і нагадує біг на місці в очікуванні, коли ці країни покличуть до ЄС. То чому ж «несправедливо» надати Україні статус країни-кандидата на вступ до ЄС (який уже мають чотири країни ЗБ-6) у червні та розпочати вступні переговори? І яким чином узагалі причетні країни ЗБ-6 до української євроінтеграції? Така прив’язка України до ЗБ-6 — некоректна й небезпечна. Це може посіяти недовіру між країнами (на радість кремлівському диктатору) і зупинити процес євроінтеграції для всіх. Україна нікому не перебігає дорогу. Що визнав верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель, зазначивши: це два різних процеси.

Не конкуренти, а компаньйони 

То що ж потрібно зробити офіційному Києву, аби отримати статус країни-кандидата, у стислі терміни розпочати вступні переговори і не розсваритися не тільки з країнами ЗБ-6, а й із потужними європейськими гравцями? Це могли би бути такі кроки.

Перший — серйозно зайнятися формуванням груп лобістів України, до яких залучити не лише політиків, а й журналістів, представників наукових, ділових та творчих кіл, української громади, а також забезпечити відповідне фінансування. За експертними оцінками, Україна витрачає на лобізм у ЄС лише близько 2 млн дол. щорічно. Це менше, ніж аналогічні витрати Сербії, Палестини, Болівії. Слід розуміти, що лобізм сьогодні — дуже дорога робота.

Другий — забезпечити дипломатичну присутність у Косово (відділ посольства, консульство, торговельну місію) як перший крок з визнання його незалежності. А в контексті отримання статусу країни-кандидата і взагалі євроінтеграції це може сприяти посиленню позиції Києва.

Третій — посилити дипломатичну присутність у країнах ЗБ-6 і зрозуміти перспективність політичної, економічної та військово-технічної присутності в регіоні, а також його важливість для системи безпеки Європи.

Четвертий — треба бути готовими, що нашу заявку на червневому саміті ЄС лише «візьмуть до відома». Сприйняти це спокійно, без різких заяв і не опускаючи рук продовжити дипломатичний наступ по всіх фронтах. Але запам’ятати всіх, хто не підтримав Україну. На потім.

 

 

Володимир Цибульник
Тимчасовий повірений у справах України в БіГ (березень-липень 2018 р)

Джерело: 
Мій Кіровоград
Важлива новина: 
0