"Жив у землянці з мамою, сестрою, спав на печі, їв затірку". Очевидець Другої світової війни з Кіровоградщини

09/05/22 06:05 Суспільство

Жив у землянці з мамою, сестрою, курми і козою, спав на печі, їв затірку. Такі спогади про Другу світову війну залишились у жителя села Грузьке Кропивницького району Василя Фулги. Каже, не міг уявити, що українцям знову доведеться пережити жахіття війни, пише Суспільне, передає МК.

Василю Фулзі було три роки, коли він став свідком бойових дій у селі Грузьке Кропивницького району під час Другої світової війни. Нині чоловіку – 83. Він порається по господарству, садить городину. 

Чоловік пригадав, як в кінці 1943 року його з сестрою в Грузьке привезла мама. Тато воював на фронті. Пам’ятає Різдво 1944 року, коли звільняли село. Тоді ховалися у знайомих в погребі.

"У погребі пересиділи бомбардування, поки нас звільнили. Лінія фронту йшла через Володимирівку, Овсяниківку, Шестаківку, хутір Шевченка, Карлівку. Бомбили страшно, літаки літали і билися, гуділи. Багато моїх ровесників дивуються, що я це все пам'ятаю. Я ж не винен, певно, у страху очі великі".

У 1944 році мама збудувала землянку. Чоловік називає її однокімнатною квартирою у землі.

"Там була плита, піч, все було, тільки й того, що в землі. Мали два вікна – одне велике від городу і невеличке – від вулиці. З печі виглядали на вулицю і дивились на школу. Ми з сестрою на печі спали, мама лежала на ліжку, а на його бильці сиділи три-чотири курки і півень, а в коридорі була коза".

Каже, після війни з однолітками на території села знаходили патрони, вибухівку і залишки військової зброї. Через необачність – травмувались.

"Ми розклалил багаття у вирві від снаряду, туди поклали бомбочку чи що воно таке і заховались. Чекали-чекали, а диму не було. Настраший серед нас хлопчина – 1937 року – вирішив піти і подивитись. Тільки він туди, а воно як бабахне, то тоді і умене рана на нозі була".

За словами Василя Фулги, у день перемоги всі плакали і обіймалися. "З міста передали інформацію в сільраду, звідти у школу про те, що скінчилась війна. Всі діти вибігли з класів, вчителі обіймались, цілувались, плакали. Мені тоді було чотири роки, то я теж танцював, кричав: "Ура! Перемога! Тато приїде!"

У жовтні 1946 повернувся тато, побудував цей будинок. Тепер, як 77 років тому, чоловік чекає радісної звістки про перемогу України.

Джерело: 
Мій Кіровоград
Важлива новина: 
0