Мене просили написати аналіз того, що відбувається. По-перше, треба розуміти, що у росіян немає до нас співчуття.

Тому що війна триває 8 років і жодного співчуття ми не бачили. Звідки йому взятися зараз? Тому скиглити не треба. "Москва сльозам не вірить" - півторював Порошенко: "Пуйло розуміє лише силу".

З іншого боку, в їхніх головах існує якийсь міф про братні народи, про порятунок росіян в Україні, українців від України, та інше лайно на лопаті. Їх виховували на фільмах про так звану "велику вітчизняну", де вони мають бути добрими, російська армія для них велика (насправді цілий м'ясокомбінат: багато фаршу та кісток), а чекати їх мають, як "визволителів". Тому всіма можливими способами слід пояснювати росіянам, що їм тут не раді, що вони вже визнані міжнародними злочинцями. Ну, як пояснювати. Декому це пояснює Точка У, деяким Стугна.

Загалом, звичайно, російський Ваня з обличчям бурята, який нас прийшов вбивати, вирушає до пекла вмирати. Вагони з свинопсячим м’ясом прямують на РФ, але багато хто залишився тут назавжди і був анігільованим.
Анекдот №1:
Російський солдат біжить, довго біжить, на пагорб і за ріг, перш ніж врізатися головою в офіцера своєї армії.
«Куди ти втікаєш, сину?»
«Вибачте, капітане! Там божевілля, перестрілка була такою важкою, українці застрелили 80%, колона техніка знищена. Я злякався і спробував врятуватися».
«Кого ти називаєш капітаном? Я генерал!»
"Ого!" — «Я не здогадувався, що втечу так далеко назад».
Анекдот №2:
Двигун військового російського літака перестає скиглити, як тільки українське ППО вимикає двигун.
Анекдот №3:
Коли український “Джавелин” потрапляє в пропелер російського гвинтокрила, російський пілот відразу потіє без свого вентилятора.
Анекдот №4:
Як ви нокаутуєте російського військового, поки він п’є воду?
Різко опустіть кришку унітазу на його голову.
Анекдот №5:
На трасах, які ведуть до Києва та Харкова, українці стали готувати блюда "Смажений бурят", "Фарш з кадирівця з хроном", "Галушки з москвича".

Параска Никанорівна