Про армію, сексизм, локатори та каблуки

Минулі 1,5 роки я прослужив в Радіотехнічних військах, Повітряні сили, ЗСУ. Специфіка нашого роду військ така, що концентрація жінок – висока і вона з кожним роком лише збільшується. Багато жінок приходять на контракт та служать операторами радіолокаційних станцій (а це – надважлива для боєздатності підрозділу посада низового рівня), а також на інших позиціях. В профільному Харківському національному університеті повітряних сил – також кількість курсанток щороку зростає, серед жінок – конкуренція, серед хлопців – недобір. Тому, серед офіцерів % жінок буде все більшим.

Подібні тенденції, наскільки мені відомо, є й в Зенітно-ракетних військах та Авіації.

В цьому є безсумнівний плюс – жінки закривають собою жорсткий некомплект особового складу. За це їм – спасибі.

Але є й «нюанси». Загальний підхід такий, що жінок намагаються не залучати до несення добового наряду (вартова служба, патрулі), ремонтів техніки, виконання технічно та фізично складних завдань (вантажити-косити).

Зворотна сторона медалі – нелюбов з боку чоловіків, які вимушені «тягнути лямку» за себе та «за ту жіночку». Зневажливе ставлення з боку командирів та обсцентні жарти.

Деякі жінки здатні відстояти рівне до себе ставлення – практичними вчинками, якісним виконанням завдань та власною гідністю. Але багатьох цілком влаштовує існуючий стан речей, для них важливіше в 17:00 вийти за ворота частини, не перейматися ремонтами техніки та не ходити на романтичні прогулянки під зірками в броніку та з автоматом. Деякі взагалі приходять в частину лише тому, що живуть поруч і не сприймають це як військову службу, для них бути «окрасою армії» - цілком «оk».

Насправді, знищити цей дисбаланс – цілком можливо. Важливо одразу ставити до жінок-військовослужбовців рівні з чоловіками вимоги (звісно, з поправкою на фізіологічні особливості). Практичний приклад. В мене в підрозділі служила дівчина на посаді оператора радіовисотоміра. Я вимагав від неї і якісної видачі цілей при бойовій роботі і дбайливого ставлення до техніки, вона навчилася міняти клістрони та вирішувати інші проблеми. Початково, все це викликало просто істерики. Але зараз, вважаю, вона – краща в розрахунку висотоміра, справедливо отримала звання старшого солдата.

Звісно, не варто примушувати жінок робити супер-важку фізично роботу. Але, не повірите, вони в цьому не унікальні – від принципу «два солдати зі стройбату заміняють екскаватор» з радістю відмовляться й чоловіки. Більше сучасної техніки – менше проблем, зокрема, і з гендерною рівністю 

Загалом, можна сказати, армія стрімко насичується жінками і проблема гендерної рівності буде звучати все гучніше. Звісно, ситуація буде змінюватися еволюційно – бо зі збільшенням кількості жінок-рядових командири просто вимушені будуть покладати на них все більше «чоловічих» завдань і ставитися по-іншому. Бо серед командирів все більше сержантів та офіцерів буде жіночої статі. Але дуже хочеться, щоб цей процес був мінімально болючим – щоб чоловікам не доводилося тягнути на собі роботу за «окрас армії» і щоб жінки почували себе рівними, гідними та ефективними захисницями України.

А це, в свою чергу, вимагає адекватного підходу з боку вищого командування. Бо армія – вертикальна структура, в якій особистий приклад командирів – основа основ. Яке ж це ставлення і приклад на сьогодні? Його яскравим відображенням є репетиція параду до Дня Незалежності з окремими жіночими «коробками», які карбують крок в туфлях на підборах та без зброї. Жінкам-військовослужбовцям дають яскравий та чіткий посил – вам не потрібна техніка та зброя. Ваша роль – бути красивими та жаданими. Крапка. Зізнаюся, в мене від цього підгорає. Дуже хочеться сподіватися, що цей публічний прояв сексизму та хайп навколо нього стане поштовхом не тільки до Інтернет-суперечок, але й до реальних змін в ЗСУ. Змін, які насправді важливі та корисні для всіх – і для жінок і для чоловіків.

Roman Ivanchenko

Джерело: 
Мій Кіровоград
Важлива новина: 
0