Бунтівні майдани: від Лондона до Кіровограда

Головні площі деяких міст світу, переважно столичних, у різні часи ставали місцями революцій. На них вирішувалися долі правителів, країн і народів. Вони притягують до себе незадоволених, протестувальників, які бажають бути почутими. Головні площі і сьогодні стають місцями битв і радикальних змін. У даному дослідженні поведемо мову про найбільш грандіозні події, що одержали світове визначення.

***

Площа Тауер у Лондоні. На цій красивій площі столиці Великої Британії, що сьогодні належить до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, сталися події, які, без перебільшення, перетворили світ. 3 листопада 1640 року тут спалахнуло повстання, яке переросло у громадянську війну. Нею розпочався процес переходу влади в Англії від абсолютної монархії  короля до конституційної. Революція не тільки встановила буржуазний лад, але відіграла велику роль у перемозі капіталістичного способу виробництва у країнах Західної Європи та Північної Америки. Прихильників парламентаризму очолив військовий талановитий державний діяч і полководець Олівер Кромвель. Він організував небачену до того армію «Нова модель» або Червону армію (назва походить від кольору одягу повстанців). Останні 30 січня 1649 року на площі Тауер стратили короля Карла І, який не бажав відректися влади на користь парламенту, створеного прибічниками Кромвеля.

Олівер Кромвель підтримував зв’язки з Богданом Хмельницьким. 1649 року він звернувся з посланням до українського гетьмана, так його титулуючи: «Богдан Хмельницький, Божою милостю генералісимус війська та стародавньої грецької релігії і церкви, володар усіх запорозьких козаків, пострах і нищитель польської шляхти, завойовник фортець, переслідувач язичників, антихристів та іудеїв». Цікавим є такай факт. Ідеями Кромвеля скористався через 135 років після його смерті Наполеон Бонапарт, будуючи французький парламентизм та свою блискучу армію. А через 260 років так звану пролетарську Червону армію створить у Росії за зразком «Нової моделі» Кромвеля уродженець степового Бобринця Лев Бронштейн, тобто Троцький.

Площа і королівський замок у Лондоні, сьогдні занесений до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

 

Площа Злагоди в Парижі. Одна з найстаріших і найвеличніших площ столиці Франції. Спочатку вона називалася іменем короля Людовика XV, кінна статуя якого була установлена у центрі. Під час Великої Французької революції 1789-1799 років повсталі маси знищили пам’ятник. На його місці засновники диктатури Робесп’єра встановили щойно винайдену гільйотину для розправи з противниками. Першому на площі 21 вересня 1791 року відрубали голову королю Людовику XVI, через два роки – 16 листопада 1793-го – його дружині королеві Марії-Антуаннеті. Потім диктатори почали карати своїх – за наказом Робесп’єра кати відсікли голову одному з вождів революції Дантону, далі настала черга самого Робесп’єра, його брата, інших керівників Директорії. Уся революція скінчилася приходом до влади Наполеона Бонапарта і створенням Французької імперії. На місці колишньої гільйотини встановлено єгипетський обеліск з ієрогліфами, висотою 23 метри. Він символізує міць і мудрість влади, незалежно від її політичного спрямування.

Такий вигляд тепер має площа Злагоди у Парижі

 

Сенатська площа у Петербурзі. Повстання декабристів 14 грудня 1825 року на Сенатській площі навряд чи можна назвати революцією, навіть невдалою. Це був свого роду зговір російського офіцерства проти деспотизму царської абсолютної монархії. Причому, виступ слабо організований і нечітко спланований. Але його значення – історичне і символічне – дійсно велике, воно стало однією з найбільш знаменних дат не тільки Росії, але й України, Кіровоградщини у тому числі. Кілька наших земляків причетні до виступу на Сенатській площі та повстанні Чернігівського піхотного полку в Україні. Це уродженець Новомиргорода поручик Євген Оболенський, який за неявки на площу керівника повсталих Трубецького очолив бунтівні полки. Теж поручик Чернігівського полку, вихідець з Червоної Кам’янки Олександрійського району Іван Сухиня, засуджений на довічну каторгу у Сибірських рудниках, організував повстання каторжників, але був викритий поліцією, покінчив життя самогубством. У кількох містах нашої області, у тому числі й Кіровограді, іменами декабристів названо вулиці. Повстання обезсмертило і Сенатську площу, на якій стояли бунтівні війська.

Виступ декабристів на Сенатській площі у Петербурзі, 1825 рік

 

Паризька площа у Берліні. У червні 1953 року відразу у кількох містах колишньої Німецької Демократичної Республіки почалися страйки робітників і будівельників. Вони висували не тільки економічні, а й політичні вимоги, протестуючи проти диктатури Соціалістичної Єдиної Партії Німеччини і її керівників, ставлеників Сталіна Вільгельма Піка та Отто Гротеволя. Наймасовіші демонстрації відбувалися у Берліні, тоді ще не розділеному стіною. Вони переросли у народне повстання. Повстанці величезною колоною пройшли Празькою площею перед Бранденбурськими воротами. Налякана народним обуренням влада НДР звернулася до радянського військового командування. За допомогою радянських танків повстання вдалося придушити. Кілька десятків людей застрелили солдати Червоної армії та східно-німецькі поліцецські, сотні повстанців були кинуті за грати. 17 червня назавжди залишиться у колективній пам’яті німців. Цей день і тепер щороку відзначається у Німеччині, як пам’ять полеглих.

Паризька площа у Берліні, 1953 рік

 

Вацлавська площа у Празі. І знову радянські танки. Цього разу на Вацлавській площі у Празі. 24 дивізії країн Варшавського договору були введені у ніч з 20 на 21 серпня 1968 року у Чехословаччину, щоб придушити «Празьку весну» – період ліберальних реформ у тоді ще соціалістичній ЧССР. На цій же площі через 21 рік пражани святкували «Оксамитову революцію». Комуністи були відсторонені від влади, ЧССР розділилася на дві незалежні суверенні держави – Чехію та Словаччину.

Радянські танки на Вацлавській площі Праги, 1968 рік

 

Площа Тяньаньмень у Пекіні. Різанина 4 червня. Під такою назвою увійшло жорстоке придушення мирних протестів на цій найбільшій у світі площі 4 червні 1969 року. Учасники демонстрацій і мітингів, переважно молодь і студенти, яких тоді називали хунвейбінами, вимагали демократичних реформ від комуністичної диктатури одноосібного вождя Китаю Мао Дзедуна. У ніч на 4 червня влада КНР наказала армійським підрозділам за участі танків очистити площу від протестуючих. За різними даним, від рук карателів загинуло від 200 до 1000 повстанців. Сотні були пізніше страчені за вироками військових трибуналів.

Площа Таньваньмень у Пекіні, мавзолей Маоцзедуна

 

Площа Тахрір у Каїрі. У перекладі назва означає «Площа визволення». 21 січня 2011 року на ній зібралося близько мільйона людей, щоб добитися відставки президента Єгипту Хосні Мубарака. Хвиля повстань, революційних виступів, масових протестів охопила арабський світ, налаштований проти політики президента. Мубарак, за фахом військовий льотчик, закінчив військову академію у місті Білбейс, де здобув ступінь бакалавра авіаційних наук. У 1959-1960 роках навчався у СРСР, засвоїв бомбардувальник ІЛ-28 у навчальному авіаполку, потім там само навчався польотам на важкому бомбардувальнику ТУ-16. Закінчив ад’юктуру у військовій академії ім. Фрунзе у Москві. Вільно володів російською мовою. Після вбивства 6 жовтня 1981 року президента Єгипту Садата, посів пост глави держави. Політика Мубарака немало  визначалася його стосунками з президентом Росії В. Путіним, з яким він неодноразово зустрічався. Повстанці не залишали площу 18 діб і свого добилися: Мубарак змушений був піти у відставку. Рівно через два роки, у січні 2013-го площа знову стала центром протестів – цього разу проти антидемократичної політики наступника Мубарака Мухаммеда Мурсі. Масові антиурядові протести спричинили економічні та політичні проблеми Єгипта, які новому керівникові держави не вдалося усунути, і за рік хвиля всенародних протестів змила і його.

Площа Тахрир у Каїрі, 2011 рік

 

Площа Нізамі у Баку. Цей чарівний мальовничий куточок столиці Азербайджану розташований на Приморськоу бульварі, який місцеві жителі називають Каспійською Венецією. Та в історію площі і бульвару вписані не тільки моменти радощів і урочистостей. У вересні 1987 року спалахнув міжнаціональний вірмено-азербайджанський конфлікт за контроль над Нагірним Карабахом. Він розтягнувся на довгі сім років. У Баку почалися вірменські погроми, що досягли апогею 13-15 січня 1990 року. У історію ці дні увійшли під назвою «чорний січень». За час погромів було вбито 48 жителів міста вірменської національності, більше ста тисяч змушені були шукати притулку за кордоном. У внутрішні розбірки втрутилися частини радянських військ, дислокованих у республіці. У період з 20 січня по 11 лютого 1990 року у боях загинуло близько 40 військовослужбовців і 140 місцевих жителів, включаючи жінок, дітей, людей похилого віку. Метою військової операції був розгром антикомуністичного Народного фронту Азербайджану і збереження влади компартії.

Площа Нізамі у Баку

 

Площа Таксим у центрі Стамбула. У травні 2013 року на ній відбувалися справжні бої між поліцією і демонстрантами. Приводом для масових виступів населення стали плани знесення історичних будівель та вирубки дерев прилеглого до площі парку. Та справжньою причиною протестів, що перекинулися на інші міста Туреччини, було невдоволення політикою прем’єр-міністра Ердогана, лідера ісламської партії справедливості. Є всі підстави вважати, що події на площі позитивно вплинули на подальший хід історії країни. Таїп Ердоган у серпні 2014 року обраний президентом Турецької республіки. 2 серпня 2015 року у зверненні до учасників ІІ Всесвітнього конгресу кримських татар він заявив, що для Туреччини основним пріоритетом у становищі України є спокій, добробут і безпека кримських татар. Президент ще раз наголосив, що Туреччина не визнає російської анексії Криму.

Площа Таксим у Стамбулі, 2012 рік

 

Євромайдан у Києві. У офіційній пресі також має назви Єврореволюція, Революція Гідності – національно-патріотичні акції в Україні, епіцентром яких були Майдан Незалежності та Європейська площа у Києві. Проводилися, передусім, проти корупції, свавілля правоохоронних органів та сил спеціального призначення, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України. Протести почалися 21 листопада 2013 року виступами на Майдані студентів київських вузів проти рішення Кабінету Міністрів України призупинити процес підписання Угоди про асоціацію між Україною і Євросоюзом. Акції непокори набули ширшого масштабу після силового розгону демонстрантів вночі 30 листопада. Кривавим став День Соборності 22 січня 2014 року. Під час протистоянь були вбиті з вогнепальної зброї Сергій Нігоян, вірмен за національністю, та Михайло Жизневський, білорус, померли у лікарнях від поранень Роман Сеник та Олександр Бадера. Збірна назва загиблих учасників протестів на Майдані у ті криваві дні – «Небесна Сотня». За сумнівними підрахунками, жертвами убивць стали 105 активістів Майдану. Через злочинну діяльність керівництва МВС і СБУ були знищені докази розстрілу, тому встановити справжню кількість жертв до цього часу не вдалося.  Результатами Євромайдану стало усунення від влади президента України В. Януковича, прем’єр-міністра М. Азарова, призначення нових президентських виборів та уряду. Акція тривала офіційно до березня 2014 року.

Євромайдан у Києві, 2013 рік

 

Площа Героїв Майдану у Кіровограді. Як тільки у місті над Інгулом стало відомо про події у Києві, на центральній площі почали збиратися активісти створення кіровоградського Майдану. У перші дні під політичними стягами приходили десятки людей, з кожним днем кількість їх зростала. Жителі обласного центру активно підтримували акції у столиці. Так само виступали за Євроінтеграцію. На противагу їм на площу біля обласної ради 26 січня 2014 року вийшли прихильники влади, між ними і протестувальниками виникали сутички. Під час однієї з них мітингувальники вихопили у регіоналів кілька партійних блакитних прапорів, по них пройшовся натовп. У відповідь силовики застосували фізичну силу із залученням озброєних битами і молотками «тітушок», яких завезли з інших міст. Міліція арештувала кількох лідерів «УДАРу» та «Свободи». Після того, як страйкарі дізналися про загибель людей на Євромайдані, площа Кірова перетворилася на бурхливий вулкан, готовий щомиті вибухнути. Вибух стався тоді, як до Кіровограда доставили домовину з тілом активного учасника Євромайдану, бобринецького фермера Віктора Чміленка, убитого кулею спецназівського снайпера. Прах загиблого Героя учасники мітингу пронесли на руках через усе місто на площу. Під тиском мас Кіровоградська міська рада 24 лютого 2014 року своїм рішенням прилеглу до площі вулицю Дзержинського перейменували на Чміленка. Колишня площа Кірова відтоді називається Героїв Майдану. Учасники протестів знесли з майдану бронзову скульптуру Кірова, така ж доля чекала і Леніна у Коваліському парку. Активні акції у місті припинилися після того, як все стихло у Києві.

Євромайдан у Кіровограді, 2014 рік

 

Юрій Матівос, "Акула"

Джерело: 
Мій Кіровоград