Друзі загиблого під Радою: "Він назавжди залишиться малим Рижиком"

31 серпня під Верховною Радою мітингували противники внесення змін до Конституції. Політичні амбіції окремих персонажів традиційно переважили здоровий глузд - і в бік Національної гвардії та міліціонерів, що охороняли нардепів від підігрітих гаслами протестувальників, полетіла бойова граната...

Того, хто її кинув, - "свободівця" Ігоря Гуменюка - вже затримали і судитимуть. Але яким би не був вирок, він не поверне рідним трьох бійців Нацгвардії, які загинули від осколків, - Ігоря Дебріна, Олександра Костина та Дмитра Сластнікова.

Можна довго і нудно сперечатися про зміни до основного закону країни. Можна поламати купу списів, доводячи "руку Кремля" і "провокацію з боку Порошенка". Можна навіть, увімкнувши фантазію на повну, знайти яке-не-яке виправдання "гранатометнику". Але це все - ніщо. Головне - не стало трьох людей, які винні лише в тому, що не "відкосили" від повісток в армію.

Мешканець Жовтих Вод Дніпропетровської області Дмитро Сластніков вчився у Кіровоградському комерційному технікумі. Коли його викликали до військкомату, він не став шукати причини, щоб лишитися студентом. Натомість хлопець просто оформив академічну відпустку і пішов служити в Нацгвардію.

Depo.Кіровоград поспілкувався з друзями та знайомими Дмитра у соцмережі. Далі - просто спогади, без жодних коментарів. Та й що тут уже коментувати...

Володимир Акуленко: "Я працював в охороні в розважальному комплексі - там, де Діма був барменом у пабі. Він був дуже життєрадісний, і в нього було надзвичайно багато енергії. Поза роботою ми бачилися рідко.

В армію він не дуже хотів, але як раз закривався паб на літо, і він хотів уже відслужити і забути. 31 серпня зранку я з ним переписувався: він писав, що йому дуже подобається служба, все там добре, але дуже чекає на дембель. А на наступний день я узнав цю новину про нього..."

Сабіна Юденко: "Дима был хороший. Добрый, я с ним вместе работала, любил отдыхать с друзьями. Был дружелюбным и общительным, ему нравилось работать барменом".

Дмитро Руденко: "В последнее время мы с ним общались очень мало. У него учеба и служба были, и у меня учеба в Кривом Роге. Но всё же - лучший друг детства и дружбы лет восемь не прошли зря.

Не знаю даже, что сказать и с чего начать... Дима был тем человеком, которого действительно можно назвать другом. Дни напролет мы проводили вместе на улице.

Также Дима всячески пытался помогать своей маме, так как она была на работе, ежедневно он носил ей обед и готовил иногда сам.

Невозможно просто вспомнить все истории и случаи из жизни, которые случались с нами за все время.

Я с гордостью могу назвать его одним из немногих, а самое главное - настоящих, - друзей, которые у меня были за всю жизнь.

До сих пор не верится, что такое случилось..."

Олена Сеньченко: "Діма круто грав у волейбол, був у збірній Жовтих Вод, у шкільні роки брав участь у всеукраїнських змаганнях з волейболу. Має багато грамот... Наша школа ним пишалася і кожен рік нагороджувала його відзнакою "Кращий спортсмен". Взагалі він дуже хороша людина та прекрасний друг".

Вікторія Стецюк: "Я Диму не очень близко знала, но за наше время общения я могу сделать вывод только один: этот человек был замечательным, добрым, всегда готовым поддержать, помочь! Храбрый, достойный уважения!"

Віталій Циган: "Ми з дитинства дружили, виросли в одному дворі, завжди він був із нами. Хоч ми й були старші на пару років, цього малого завжди тягали за собою.

Вчилися з ним в одній школі, цей хлопчина дуже швидко бігав та непогано займався на турнічку.

В нього була чудова бабуся Катя, яка, пам'ятаю, ганяла його по всьому дворі, коли він не хотів іти додому.

Коли підросли, то вже не так часто спілкувалися, але іноді бачились і згадували дитячі роки. А коли я вступив до університету, то бачились дуже рідко, здебільшого в кафе, де він працював барменом.

Дуже шкода, що його життя обірвалося так швидко, але він назавжди залишиться для мене і наших дворових пацанів малим Дмитром Рижиком".

Валерія Коробченко: "Я впервые слышу, что Димы нет... Я в шоке..."

Нехай Дмитру земля буде пухом...

 

Андрій Лисенко, Depo.Кіровоград

Джерело: 
Мій Кіровоград