На кордоні мала пролитися кров

У неділю 10 вересня усі журналісти та політично стурбовані громадяни чекали шоу на західному кордоні України від майстра PR’у Саакашвілі. Хтось підтягувався у пункт пропуску «Краковець» на кордоні з Польщею – через який й був анонсований перехід екс-губернатора Одещини, хтось – безпосередньо в Жешуві.  Але усі були упевнені – буде весело та цікаво.

Але буквально з перших хвилин цей спектакль почав перетворюватися у ганебний фарс. Це стало зрозуміло, коли поруч із Саакашвілі опинилися його син та дружина. Якщо зважити на те, що протягом усієї своєї невдалої чиновницької кар’єри в Україні екс-президент Грузії навіть не намагався показати свою родину, такий хід виглядав як спроба прикритися рідними – на випадок затримання. «Вони лише «антураж», - влучно висловилася нардеп з Народного Фронту Вікторія Сюмар. Це відчуття посилилося після того, як на фоні заяв про упевненість у безпеці рідних, начебто «несподівано» було прийнято рішення про посадку на потяг «Інтерсіті» з Перемишлю.

До речі, про цей момент варто сказати окремо, бо він дуже яскраво характеризує і Міхо, і тих політиків, які в той день були поруч із ним.

По-перше, як стало відомо пізніше, для цього політичного цирку нардеп Юрій Деревянко викупив цілий вагон. Зробив це заздалегідь. Отже, скликаючи людей до пункту пропуску «Краковець» Саакашвілі вже знав, що і цим людям відведена роль «антуражу». Бо хтось прийшов зустрічати екс-губернатора за покликом серця, а хтось – за грошову винагороду, якої так й не дочекався. Злі язики кажуть, що саме небажання платити по рахунках було справжньою причиною відмови від прориву на ПП «Краковець». А якщо зважити на те, що й так званих «тітушок» теж мала оплатити та кинула одна із тих політичних сил, що була масово присутня в оточенні екс-губернатора, дійсно усе могло закінчитись великим конфузом ще о чотирнадцятій годині.

По-друге, у ситуації із потягом (момент дійсно дуже слизький) Саакашвілі та його команда замість того, щоб використати цю ситуацію на свою користь, ефектно продемонстрували – на пересічених громадян їм плювати. Власно кажучи, громадяни усе дуже добре зрозуміли та відповіли взаємністю – почали скандувати «ганьба» та вимагати новоявленого месію скоріше перетнути інший – грузинський – кордон. Вочевидь, небезпека того, що громадяни зорганізуються та силоміць виставлять з потягу усе це політичне шапіто й було причиною того, що екс-президент Грузії попрямував до ПП «Шегині» на автобусах.

Ну а далі ви усе бачили – прорив західного кордону у найгірших традиціях 2014 року, коли сепаратисти проривали східний кордон. «У 2014 році на нашому східному державному кордоні все починалося саме з подібного свавілля, грубого ігнорування закону, яке здійснювалося під прикриттям "волі народу Донбасу", - пригадав перший заступник голови Нацполіції В’яслав Амброськін.

 Іноді складалося враження, що й там, й там діяли за однією й тією ж методичкою – навіть риторика та крик Мустафи Найєма з-за спин - «йдіть, вони не будуть стріляти» - створює ефект дуже поганого дежавю. А істерика самого Саакашвілі поруч із бойовим генералом Володимиром Єгоровим, який брав участь у боях на сході України з вересня 2014 по квітень 2015 року та за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, вже знайшов своє порівняння у соціальних мережах із схожим випадком біля ДАПу.

Навряд чи учасники АТО подарують учасникам прориву у  «Шегинях» знущання над людьми у формі.

До речі, вже неодноразово лунала критика, що військові так нічому і не навчилися й не застосували зброю проти порушників, як того вимагають устави. Але тут варто зазначити, що зараз є очевидним – саме такого фіналу прагнули організатори провокації на кордоні. І тоді кров списала б усе й запустила б сценарій внутрішньої дестабілізації в країні – єдиного сценарію, який сьогодні може врятувати режим Путіна від санкцій та банкрутства. Чому відбувається саме так, можливо, варто спитати у самого Саакашвілі. Як спитати й про те, про що в Швейцарії йшлося на його переговорах із олігархом Коломойським та що в цей час поруч робили ще два одіозних персонажі української політики – Євген Мураєв та Віктор Медведчук.

До речі, і Медведчук, і Мураєв дуже приязливо ставляться до іншої героїні прориву – Юлії Тимошенко. Можливо, саме вони були драйверами цього союзу, бо, як ми бачили, прихильники самого Саакашвілі взагалі не сприймають лідерку «Батьківщини» і відкрито в «Шегинях» кричали «Юлю геть!». Це виглядало як вишукана помста екс-президент Грузії за те, що Юлія Тимошенко хихотіла з Володимиром Путіним над Сакакашвілі у 2009-му, а у 2008-му  відмовилася засудити російську агресію.

До речі, цей політичний раунд Тимошенко програла вчисту. Хоча планувала, як буквально днями сказала інша її протеже Надія Савченко, на чужій спині в’їхати у світле політичне майбутнє. Але переграти Саакашвілі їй не вдалося. Так вийшло, що саме вона увесь день була на «підтанцовках» у екс-президента Грузії, увібрала на себе свою порцію негативу, а ось із політичними дивідендами геть не склалося. Ще раз згадаємо обструкцію на кордоні та задоволену посмішку Саакашвілі на другому плані.

Сам же Саакашвілі дотепер так і не дав відповіді на ці запитання, як й на те, чому він досі не подав позов до суду щодо скасування Указу Президента України – навіть бажання особисто подати скаргу вже не працює, бо екс-губернатор Одещини вже  на території України. Може дійсно, уся справа в тому, що на кордоні планувалася кривава вистава?

 

Володимир Манько, директор Communication group

Джерело: 
Мій Кіровоград

Комментарии

Добавить комментарий